Але те передбачення було надто ризикованим: якби йому довелося сповнитись, її ясна голівка злетіла б з плеч, бо ж капітан Желеховський саме думав про них обох і ніщо не говорило, що він готовий забути новоприбуле подружжя з Варшави. Схилом дюни він зійшов на берег моря. На мить затримався, відчувши, як його ніг торкнулась лагідна прохолода набігаючої хвилі.
Желеховський оглянувся. Серед кущів на гребені дюни, за кілька кроків від себе, побачив блиск нікельованого керма свого мотоцикла, прикритого так старанно, як тільки може зробити власник, що знає про шкідливий вплив сонячного проміння на емаль. Поруч мав лежати мундир, а за ним і службовий пістолет у кобурі. Комендант не вважав це легковажністю, хоча й залишити зброю в місці, доступному для кожного, було вже порушенням службового статуту. Однак тутешній берег завжди безлюдний вранці, та й, зрештою, не можна ж лізти у воду в мундирі та ще й з пістолетом на поясі.
Вже було рушив до мотоцикла, та спинився, ніби затриманий якоюсь блискавичною думкою, обвів поглядом довкола. Потім швидко ввійшов у воду й поплив вздовж берега в напрямку скелі. Час від часу поглядав на берег. На гребені дюни ані живої душі, а гребінь закривав його від потойбічних осель та людських очей, що могли вгледіти його з садків.
Наблизившись до пристані, пірнув і виплив уже аж перед крайньою палею помосту. Занурений по шию, трохи спочив, плечем зіпершись під водою на палю. Потім швидко обмацав її поверхню. Паля була гладенька, ковзка, вкрита водоростями. Важко було подумати, щоб якась із цих паль мала щось гостре на своїй поверхні, чим би… Однак вночі була гроза. Могло б щось відколотися. Пристань стара, якийсь шмат дерева міг би…
Не роздумуючи, пірнув удруге. Водне плесо зімкнулося над ним. Мить якусь непорушно тримався за палю. Сонце сягало і сюди, переповнюючи довколишню водяну стихію м'яким зеленим світлом, в якому побачив невелику студенисту медузу, що погойдувалася просто перед ним. Легким рухом відсунув її і проводжав поглядом, поки, раптово розколисана і втягнута у слабкий водовир, безладно відпливла вона. Потім висунув голову, глибоко вдихнув і знову занурився. Знизу видно було край помосту і два ряди паль. Усе вигляділо так, як і повинно бути: палі гладенькі, стрункі, оброслі темно-зеленими водоростями.
Глянув углиб. Переливаються й заламуються тіні. Ось і його власний обрис. А це що?
Наблизився до дна, сягнув рукою. Раковина. Невеличка, рожева, дуже гарна. Випустив крізь розчепірені пальці. Поволі падала на дно. Забракло повітря. Хотів одпихнутися ногою від дна, як помітив іще щось. Слід мандрівного молюска?..
Виплив одним сильним змахом рук. Віддихнув кількаразово, повернув углиб. «Де це було? Там? Ні, отут».
Опустився на дно, майже напівлежачи, простягнув руку.
Це була нейлонова прозора волосінь, і якби не переломлення світла і тіней, що відбивалися на піску, не помітив би її ніколи. Потягнув, не випускаючи з долоні. Канула десь за палею…
Волосінь було прив'язано до палі. Злегка шарпнув. Трималася міцно. Знову виплив, не випускаючи її з руки, і знову занурився. Волосінь тяглася в море. Плив уздовж неї поволі, підтримуючи її пальцем над дном, метрів десять, може, дванадцять…
Раптом скінчилася. Щось ударило йому в пальці. Почав вишукувати на дні. Знайшов волосінь і на її кінці якусь річ.
Затиснувши її в кулаці і тягнучи за собою волосінь, доплив до пристані. Потім винирнув, озирнувся і, впевнившись, що нікого довкола нема, оглянув той предмет. Це була широка затичка, крізь котру просилили волосінь. Корок від великого термоса.
Вийшов на сухе. Швидкою ходою рушив до свого мотоцикла, розмахуючи руками, в котрих нічого не було, струснув головою, щоб краще висохло волосся. Коли б зараз хтось і побачив його, то впевнився б, що капітан Желеховський не тільки нічого не несе з собою, а й зовсім не схожий на людину, яка щойно зробила важливе відкриття.
Ступав, стиха насвистуючи, підстрибуючи час від часу й поляскуючи долонями то по грудях, то по стегнах. Майже весь обсох, коли опинився на гребені дюни. Акуратно одягнув мундир із знаками розрізнення, натяг кашкета, потім швидко зняв плавки і непримітним рухом згорнув їх на піску разом із знахідкою. Зодягнувши штани, присів, щоб натягнути шкарпетки й черевики, і саме в цю мить увіпхнув корка до кишені, навіть докладно не знаючи, навіщо він це робить. Тут ніхто не міг за ним стежити. Однак капітан Желеховський мав польового бінокля, тож він знав, як багато дрібниць можна з допомогою його побачити навіть здалеку. То не був єдиний бінокль у світі, кожен власник подібного, задавшись ціллю стежити за комендантом міліції, міг би звернути увагу на той корок, тільки б він з'явився в полі зору.