— Три тисячі п’ятсот чоловік, кажеш? Солідний натовп. Ліпше, аби кількість зарахованих тобою до підозрюваних була б менша, зате в тебе було б більше конкретних підозрінь.
— Будуть, — впевнено заявив Качановський. — Дуже швидко з цього натовпу я відсію тих, хто поза сумнівом. З невеличкої групи, що залишилася, ми легко вилущимо одного-єдиного, отого самого, якого шукаємо.
— Занадто ти самовпевнений. Не сподівайся, що це вийде так легко і швидко. Адже ти сам говорив мені, що за згодою дирекції Ковальський часто ремонтував у майстерні машини співробітників заводу. Оскільки це дозволялось Ковальському, то, певне, дозволялося й іншим, насамперед, треба думати, власникам автомашин. Кожний з них міг поміняти електропроводку у «фіаті».
— Я вже сказав тобі, що слід почати з тих, хто має доступ до майстерні.
— Сумніваюсь, що на заводі ведуть облік усіх, хто має доступ.
— Почну з виявлення власників машин, які працюють на заводі.
— Дехто з них мешкає у Варшаві, їх машини, звичайно, там і зареєстровані.
— Я це врахую, візьмемо на замітку всіх робітників і службовців заводу, власників автомашин. Навіть якщо останні записані на родичів або знайомих. А потім з’ясуємо, хто з них останнім часом лагодив свою машину на території заводу. Дуже цінним для слідства я вважаю ту обставину, що машина Ковальського пройшла техогляд всього за тиждень до викрадення.
— Чому?
— Тому що це значно звужує часові межі. Адже механіки, які здійснювали техогляд, та й сам Ковальський, відразу б помітили, що до кабеля, з’єднуючого акумулятор із стартером, приєднано ще якийсь проводок.
— Поясни, що маєш на оці, — попросив полковник. Хоча сам мав автомашину, але на техніці він не дуже розумівся.
— Це дуже просто. Стартер не спрацював при включеному запалюванні з тієї причини, що в сітку, напевне, було вмонтовано вимикача. Гадаю, його сховали за дошкою для приладів. Сідаючи за кермо автомашини, «міліціонер» непомітно роз’єднав сітку — найвірогідніше, коліном натиснув на кнопку вимикача. Ось чому можна було скільки завгодно крутити ключ запалювання — і все даремно. А такого проводка і вимикача, навіть схованого за дошкою для приладів, не можна було не помітити під час техогляду.
— А хіба Ковальський не міг помітити цього пізніше? Адже йому напевне доводилось піднімати капот, ну хоч би для того, аби перевірити рівень масла.
— Якщо автомашина всього декілька днів тому була в майстерні, у нього не було потреби заглядати під капот. Масло йому замінили, а за тиждень він не так вже й багато наїздив.
— А я ось перевіряю майже щодня.
— Це тому, що ти їздиш на старій таратайці. Та й тобі досить перевіряти після кожних п’ятисот кілометрів. Гаразд, ближче до діла. З’ясувати, хто за останній тиждень користувався послугами майстерні, буде не так вже й складно. Гадаю — всього якийсь десяток людей.
— А ти певний, що серед десяти знайдеться злочинець?
— На всі сто.
— Я настроєний не так оптимістично. Боюсь, що в цій справі на нас чатує ще багато сюрпризів. Як би декому не поламати зубів, гризучи цей міцний горішок.
— А я вірю в свою щасливу зірку, адже досі удача була моєю супутницею. Чому ж тепер усе повинно бути інакше?
— Мені здається доцільним, — запропонував полковник, — влаштувати на завод одного або двох наших людей. Хай попрацюють, послухають, про що люди говорять, постежать за тими, хто, на твій погляд, викликає найбільшу підозру.
— Так, це зробимо обов’язково, — погодився майор. — Та все-таки слід знайти когось і серед заводських. Така особа може виявитися кориснішою за наших людей, тому що вона своя: знає усіх і всі її знають.
— Слушна думка.
Януш Качановський подивився на годинник — за чверть п’ята.
— Засиділись ми, а я домовився про зустріч з майбутнім інформатором. Треба дати необхідні інструкції. Дозвольте іти, товаришу полковник.
— Можу закластися, що твій інформатор — жінка.
— Ви вгадали.
— Гарна?
— Нічого.
— Руда?
— Цього разу блондинка.
— Побійся бога, Янушек. Ох, не доведуть тебе до добра ці жінки. То одна, то друга. Не встиг приїхати у Надажин, а вже знайшов собі когось.
— Та чого ти до мене прив’язався? Хіба я учиняю щось негоже?
— Адже у тебе, можна сказати, під самим носом пропадає чарівна блондинка. — Полковник Немирох уже давно сватав другові свою секретарку. — Яночка дуже прихильна до тебе. З вас вийшла б на рідкість гарна пара.
— Так я лише виключно в інтересах слідства… Сам же щойно казав: велика удача мати свою людину серед заводських. Хіба моя вина у тому, що цією людиною виявилась дівчина, і до того ж гарна? Просто так вийшло.