Злочинець сів за кермо і, перш ніж повернути ключ запалювання, непомітно натиснув кнопку вимикача. Мотор мовчав. Потім, коли троє чоловіків штовхали машину під гору, він знову натиснув кнопку і увімкнув струм. Ідея дуже проста, і здійснити її було нескладно. Експерти з’ясували, що приладнати такий пристрій можна за дванадцять хвилин. А коли врахувати можливість попереднього тренування (а напевне так воно й було), то й за п’ять.
Після експертизи машину повернули надажинському заводу точних приладів. Ян Ковальський, сяючи від щастя, сам доставив її на місце. Тепер він міг приступити до виконання своїх прямих обов’язків, а не тинятися у майстерні. виконуючи випадкову роботу. Зате майор Качановський міг записати собі чергову поразку.
Минуло ще два тижні. Як і досі, працювали на заводі люди з міліції. Вони вже призвичаїлися з оточенням і були в курсі всього, що відбувалося на заводі. Флірт з гарненькою Елею Ярот ніякої користі слідству не приносив; при всьому бажанні дівчина не могла повідомити майору нічого нового.
Спочатку прокурор щоденно телефонував у палац Мостовських, аби дізнатись, як посувається справа. Черепашачі темпи, видно, відбили у нього цю охоту. Полковник Немирох, правда, нічого майору не казав, але його повний німого докору погляд був красномовніший за слова.
Так, не вважаючи на величезні зусилля великої кількості людей, справа не просунулась ні на крок.
Та ось одного погожого жовтневого дня в міське управління міліції з важливою новиною увірвався старшина Станіслав Ястшембський, який по завданню працював на заводі. Його повідомлення насправді заслуговувало на увагу.
Кожний, хто проїжджав по шосе від Прушкова до Жірардова, при в’їзді у Жірардов не міг не помітити великий щит з написом: «Ремонт автомашин». Стрілка під написом вказувала праворуч, а нижче пояснювалось, що згадана майстерня знаходиться у п’ятистах метрах. Власником майстерні був старий досвідчений автомеханік Януарій Годлевський. Разом з ним працювали його помічник і двоє учнів. Майстерня славилась тим, що все тут виконувалось сумлінно, плата ж була відносно невисока. Не дивно, що у Годлевського ніколи не було перебоїв у замовленнях.
Останнім часом Януарій Годлевський скаржився на здоров’я. Особливо дошкуляла нога — давалася взнаки клята німецька куля. Годлевський почав поговорювати, що доведеться, видно, продати майстерню і піти на відпочинок.
І ось одного разу, базікаючи про те про се з одним із робітників заводу, Ястшембський дізнався, що Годлевський продає-таки свою майстерню. Знайшов путнього покупця, котрий дає за неї шістсот тисяч злотих. Понад цю суму покупець виплачуватиме старому механіку певну суму за те, що він ще якийсь час попрацює у майстерні, аби не розгубити старих клієнтів.
Покупцем виявився заводський робітник Мартін Лисек.
Ястшембський почав непомітно вивідувати про нього якомога більше. Лисек був молодий, не більше двадцяти п’яти, але вважався хорошим автомеханіком. У майстерні заводу працює понад три роки. Після закінчення Лодзінського автомобільного технікуму був призваний в армію, де працював за фахом. Клієнти пана Годлевського могли бути певні — підприємство переходило в надійні руки.
Та питання в тому, звідки у молодого механіка така велика сума?
Новина зацікавила Качановського. Вона ідеально вписувалась у висунуту ним гіпотезу, підтверджуючи його припущення: 1) що третій злочинець — також молодий чоловік; 2) що він працює на заводі; 3) що молоді люди, маючи у своєму розпорядженні величезну суму грошей, не втримаються від спокуси швидше витратити їх. Витратити на те, щоб здійснити свою давню мрію або забезпечити своє майбутнє. Придбання власної майстерні — досить вдалий варіант забезпечення майбутнього (а надто коли врахувати, що в запасі залишається ще близько двох мільйонів злотих).
Мартін Лисек працює у заводській майстерні, отож для нього не становило великих труднощів «внести поправку» в електропроводку вишневого «фіата»; найвірогідніше, це було зроблено в один з тих днів, коли він залишався в позаробочий час. Не вперше слова «головою ручаюсь за всіх своїх людей» оберталися пустим звуком. Хіба міг начальник майстерні бачити своїх людей наскрізь? Хіба міг він знати, як вони вестимуть себе при певних непередбачених обставинах? Чи встоять перед спокусою? Виходить, даремно майстер Валендзяк намагався переконати майора, що його люди нічого спільного з крадіжкою не мають.
Майор вирішив діяти, обережно, аби не сполохати злочинця. Якщо взяти його до того, як він не викладе на стіл готівку, він може все заперечувати. Скаже: «Попросту пожартував зі старим Годлевським». Або придумає якусь іншу відмовку — приміром, він тільки посередник між Годлевським і справжнім покупцем і хотів трохи підзаробити.