— Я дуже поспішав. Дружина себе погано почувала. Та й їхали ми не в кінці зміни. Дружині потрібно було бути в лікарні об одинадцятій.
— А дітей чому ви з собою не захопили? Такий прекрасний випадок проїхатись машиною. Для дітей це завжди радість.
— Син був у школі.
— А донька? Їй напевне дуже хотілось поїхати з вами.
— Іренку я відвів до сусідів. Не хотілось мені брати її до лікарні. Я боявся, що вона почне плакати, коли дізнається, що мама там залишиться. І для дружини зайве нервування. Адже вона знала, яка важка операція на неї чекає. Правда, лікарі переконували, що пухлина незлоякісна, але вони могли нас просто заспокоювати.
— Ну гаразд, припустимо, що все так і було. Відвезли ви дружину у лікарню. А що потім?
— А нічого. Повернувся відразу ж до Надажина, адже машина могла знадобитися. Ковальський, напевно, вже нервувався, тому що я і так затримався — простовбичив у лікарні півтори години, щоб все оформити.
— Пам’ять у вас чудова, але ось чомусь ви ніяк не можете пригадати, що на автостраді з’їхали на узбіччя, зупинились, підняли капот машини…
— Це якась помилка. На шосе я не зупинявся, та й навіщо мені було піднімати канат машини? Адже вона зовсім недавно пройшла техогляд.
— Для того, щоб приєднати шматочок провода.
— Провода? — Якщо Целька і прикидався, то робив це майстерно.
— Так. Шматочок провода і вимикач. За приладною дошкою. Непогано придумано. Досить одного руху, і включай запалювання скільки завгодно — стартер не запрацює.
Безперечно, в усьому Надажині не було людини, яка б не знала, в який саме спосіб злодії виманили пасажирів з машини і потім помчали на ній у блакитну далечінь, прихопивши з собою сім мільйонів злотих. Тепер і до Маріана Цельки дійшло, що значив обшук у його квартирі і чим викликаний допит. Але дивно, зрозумівши, у чому його підозрюють, він не тільки не злякався, а, навпаки, вибухнув гучним реготом.
— Так ось у чім річ! Не там шукаєте. До крадіжки грошей я не маю ніякого відношення.
— Я й не стверджую, що ви особисто викрадали автомашину з грішми. Ви всього лише переробили електропроводку в машині. Хто ваші спільники і де сховані гроші?
— Та немає у мене ніяких спільників. І я ніколи в житті не крав.
— Послухайте, Целька, — намагався переконати його майор. — Необхідно змиритись з поразкою. Хоча й непогано було придумано, але ви попалися. За такий злочин — тюрма до двадцяти п’яти років. Отак-то… Зараз вам тридцять дев’ять, а коли вийдете на волю, буде шістдесят чотири. Тюрма не молодить. Чи не краще в усьому щиросердно признатися? Я засвідчу на суді, що ви за власним переконанням признались у скоєному. Тоді строк покарання може бути значно скорочений. І не покривайте і не шкодуйте тих двох. Все одно ми їх знайдемо, рано чи пізно.
— Я невинний, — вперто твердив Маріан Целька.
— Гаразд. Завтра ми з вами ще поговоримо. У вас є час. Подумайте гарненько. У ваших же інтересах у всьому признатися.
— Я невинний, — повторив Маріан Целька.
Те ж саме він твердив і наступного дня. Ні до чого не привели найхитріші пастки, розставлені під час допиту офіцерами міліції, які змінювали один одного (майор сподівався, що, можливо, кому-небудь удасться зламати упертість цього чоловіка).
Полковник Немирох вислухав рапорт своїх підлеглих і розпорядився негайно звільнити арештованого. Він навіть наказав відвезти його додому на службовій машині.
— Цей чоловік винний, — наполягав на своєму майор.
— Може, винний, а може бути, що ні, — заперечував полковник. — Його вину треба ще довести, а до тих пір, поки ми цього не зробимо, необхідно вважати його невинним. Тому звільнити його І вибачитися перед ним ми зобов'язані. Ти можеш продовжити розшуки в цьому напрямку. Якщо збереш проти нього докази — ми з ним поговоримо ще раз.
Довелось Качановському виконувати наказ начальства.
Розділ восьмий
ІЗ ЗАПІЗНЕННЯМ НА ОДИН ДЕНЬ
Минули дні, тижні, місяці. Даремно майор Качановський і його люди напружували сили: слідство як забуксувало — так і не зрушило з місця. Вже щосили працювала майстерня Маріана Лисека, на радість його численним клієнтам. Щоправда, сам він з дружиною і дитиною тулився поки у маленькій кімнатці, де в старого Януарія Годлевського була контора, але дружина була задоволена. Хай тісно, зате дім свій, не свекрушин. Весною вони прибудують ще одну кімнату і поживуть тут, поки не збудують власного будинку.