Усе, що стосувалось Цельки, було добре відоме майору: його люди продовжували спостереження. Нічого підозрілого, нічого такого, за що могло б зачепитись слідство. Тоді, після Целькиного арешту, на заводі посміялись над ним — ото мільйонер, такому саме місце у палаці Мостовських, але невдовзі забули про це. Його дружина швидко видужувала, і відразу ожив весь дім. Директор Надольний у вигляді премії за виконання плану дав бригадиру талон на одну з двох «шкод», виділених міністерством заводу. Це рішення директора, що викликало невдоволення у деяких керівників заводу, пояснювалось проханням полковника Немироха, який відчував муки сумління: свого часу дуже легко погодився на 48-годинний арешт Цельки.
А проте міліція перевірила всю фінансову сторону купівлі нової «шкоди». З’ясувалося, що Целька продав «вартбург» майже за сто тисяч злотих, а те, чого бракувало, позичив у друзів і узяв у касі взаємодопомоги.
На той час під контролем міліції перебували й кілька інших співробітників заводу. Поводили вони себе як завжди, працювали також звичайно — хто гірше, хто краще. Деякі з них звільнилися з різних причин, переважно, фінансових, переходили туди, де більше платять. Ніхто з них не давав ні найменшого приводу для підозріння.
І ось нарешті сталося те, що повинно було статися. У відповідності з статею кримінально-процесуального кодексу прокуратура припинила справу. Рішення прокуратури майор сприйняв як ляпаса. У тривалій успішній кар’єрі офіцера це був перший випадок нерозкритого злочину. Він пішов скаржитися своєму другу і начальнику полковнику Немироху.
— Прокурор діяв у відповідності з законом, — заперечив той. — Ти сам добре це знаєш, тому нічого дивуватися і тим більше ображатися на Бочковського. Та і я сам готовий визнати діло безнадійним. Поглянь, скільки місяців велось слідство і, можна сказати, з місця не зрушилось. А скільки людей було зайнято! І тих двох, яких влаштували на завод, пора відкликати. Їм нема смислу стовбичити там. Вони знадобляться на інших дільницях. Ні, я не хочу сказати, що ти провалив справу. Напроти, спостерігаючи за твоєю роботою, я переконався, що тобою зроблено все можливе.
— Ось тому й потрібно залишити на заводі хоча б тих двох спостерігачів, — наполягав майор. — Якщо у нас не буде контакту з заводом, ми назавжди втратимо шанс розплутати цю справу.
— Згоден, у злочинців був спільник на заводі. Але та людина зачаїлася і може тихо просидіти і рік, і два. Тримати наших на заводі стільки часу безглуздо. Він напевне здогадався, що на заводі ми ведемо спостереження. Тому необхідно наших спостерігачів відкликати, причому зробити це явно — щоб усі знали, яке завдання вони виконували. Треба також потурбуватися про те, щоб усі дізналися про рішення прокуратури припинити справу. Хай ця людина думає, що тепер їй ніщо не загрожує. Що стосується нас, то ми ні в якому разі не здамо справу в архів. А інформацію можна збирати й по-іншому. Якщо не помиляюсь, — усміхнувся полковник, — у тебе є особистий інформатор. Її ти не зобов’язаний відкликати. До речі, щось давно я нічого не чув про твої походеньки. Навіть у нашій кав’ярні сидиш самотою. На тебе це не схоже…
Полковник влучив у ціль. Качановський від несподіванки навіть збентежився.
— Так, я підтримую це знайомство, треба ж бути в курсі. Але роблю це виключно в інтересах слідства…
— Ну, що ж, оскільки це знайомство в інтересах слідства, я можу його тільки вітати. — Полковник навіть не намагався приховати іронії. — А то я вже було подумав, що тут щось серйозне.
— Та що ти! — гаряче запротестував майор. — Дуже чарівна дівчина, — додав він, хоч це прозвучало не до ладу.
А тим часом чарівна дівчина зустрічалась з майором двічі на тиждень. І хоч їхні стосунки давно перестали бути офіційними, Еля, на відміну від колишніх знайомих майора, ніколи не задавала небажаних запитань, ніколи не афішувала своїх почуттів до нього, хіба що кілька разів назвала його «гарним хлопцем». У її планах на майбутнє, якими вона інколи ділилась з Янушем, ніколи не фігурував якийсь офіцер міліції, що майор, на свій подив, констатував з невдоволенням.
Ельжбета Ярот дуже серйозно ставилась до своїх обов’язків почесного співробітника карного розшуку. Щоразу при зустрічі вона детально розповідала майору про те, що діялось на заводі, стараючись не поминути навіть незначних подій, передати все, про що говорять. А оскільки вона була чарівною, товариською дівчиною, до того ж за своїм службовим становищем контактувала з усіма відділами великого заводу, то цих новин набиралось завжди чимало. Але, на жаль, поки не було в них нічого такого, що могло зацікавити слідство.