Пройти ввечері на територію заводу для Вигановського не потребувало жодних зусиль. А якщо б поцікавились при вході, досить сказати: за розпорядженням директора. Не вимагало особливих зусиль і непомітно проникнути до вишневого «фіата», що стояв під навісом, а роботи на кілька хвилин, йому простіше за всіх було взяти із шухлядки на прохідній ключі від машини.
Щоправда, з розказаного Ельжбетою випливало, що кур’єр не мав відношення до техніки, але в даному випадку і не вимагалося особливого уміння. Його могли швидко навчити декільком нескладним прийомам.
Нова концепція ще більше захоплювала майора. Він цілу ніч не зімкнув очей і вже з сьомої ранку стовбичив у приймальній полковника Немироха, з нетерпінням чекаючи його приходу. Нарешті той з’явився. Вислухавши нову гіпотезу, обережний полковник попередив:
— Може, твої підозріння щодо цього молодого чоловіка мають підстави. Але пам’ятай, Янушек, про те, що такими ж вагомими були твої підозріння і стосовно Лисека та Цельки. Ні, ні, я не хочу сказати, що ми не займемось Павлом Вигановським. Напроти, я доручаю тобі перевірити всі факти, але дій обережно, без необачних обшуків та арештів. Якщо вважатимеш за потрібне, з’їзди в Познань і перевір усе на місці. Але спочатку слід розпитати про хлопця тут, у Варшаві.
— Він мешкає не у Варшаві. У його матері маленький будиночок на околиці Надажина.
— Тим краще, у маленьких містечках сусіди знають усе про всіх. Сам у Надажині не показуйся, надто вже ти помітна фігура. Хай цим займеться місцева міліція. А твоя наречена хай дізнається, що зможе, про матір Вигановського.
Слово «наречена» майор проковтнув без усяких заперечень. А може, його так захопила нова версія, що на це не звернув уваги?
У Надажині всі знають один одного. Місцева міліція була в курсі історії родини Вигановських. Знали також й про те, що Павел вступив до Познанського політехнічного. Хлопця бачили на вулицях містечка, коли він на початку лютого приїжджав провідати своїх. Справді, своїм модним одягом він викликав фурор серед місцевої «золотої молоді». За його словами, стипендія у нього висока та ще підробляє уроками з математики.
Павлова мати не могла нахвалитися сином. Вона безупинно розповідала, як викладачі високо цінують Павла. Мало того, що її любчик отримує підвищену стипендію, так він знайшов ще додатковий заробіток. Усій родині привіз подарунки. Їй — краму на плаття, молодшому брату — костюм, сестрам — черевики і колготки. Такий син — справжня нагорода для матері.
Ось такі відомості чекали тут на майора. Що ж, бувають здібні студенти, яких хвалять професори. Підробляють студенти й уроками, які, Качановський знав, оплачуються дуже добре, надто уроки з математики. Дві години таких занять — і сповна можна пояснити нинішній достаток молодого Вигановського.
Майор вирішив особисто перевірити все у Познані.
Сюрпризи почались уже з його першого візиту до деканату політехнічного інституту. Без труднощів знайшли документи Павла Вигановського, студента факультету інженерів-гідробудівельників. Леле, не був він гордістю інституту, швидше навпаки, його збирались відрахувати після першого ж семестру за неуспішність. Насилу вдалося Павлові уникнути цього, зате залишилось так багато «хвостів», що здавалося досить сумнівним, щоб він утримався в інституті надалі. А головне — особливо погані справи в математиці.
Наступний сюрприз чатував на майора в інститутському гуртожитку. Тут справді проживав такий студент, сказали йому, але всього лише один місяць. Потім Вигановський відмовився від гуртожитку і виїхав невідомо куди — нову адресу він не залишив, сусіди по кімнаті нічого до пуття не могли розповісти.
З’ясувати місце проживання Павла Вигановського для познанської міліції було не важко. Ним виявилась розкішна вілла на одній з тихих вуличок недалеко від Грюнвальдської. Райський куточок.
Двері відчинила літня, гарно убрана жінка.
— Пробачте, чи вдома Павел Вигановський?
— Проходьте, будь ласка. — Господиня запросила майора до зі смаком прибраного холу. — Чекайте, я його сьогодні не бачила. І машини його в гаражі немає. Вчора він поїхав кудись з друзями і, мабуть, ще не повернувся.