Очікуючи сигналу співробітників міліції, Качановський не наважувався навіть на хвилину залишити управління і відмовився обідати. Але час йшов, а телефон мовчав. Нарешті увечері зателефонував один із спостерігачів.
— Пане майор, — повідомив, — нашого підопічного досі немає. Що робити?
Майор глянув на годинник: хлопці вже одинадцять годин на посту. На холоді, а надвечір ще й сніг випав. Потрібно було змінити людей.
Для двох нових патрульних майору вдалося роздобути машину. Щоправда, мотора включати не рекомендувалось, але все ж таки люди були захищені від снігу.
Під одинадцяту ночі Качановський вирішив, що не варто далі чекати в управлінні. Він пішов у готель, суворо наказавши черговому офіцеру негайно його розбудити, коли що. Як тільки Януш торкнувся подушки, він відразу заснув мертвим сном — далася взнаки утома і нервове напруження останніх днів. Коли він прокинувся і глянув на годинник, було близько дев’ятої ранку.
Качановський кинувся до телефону.
— Біля вілли Вартецької чергує вже третя зміна, — повідомив черговий. — Схоже, що нашу пташку попередили і вона випурхнула із своєї гарненької клітки.
Качановський поспішив одягнутися і за півгодини вже входив у кабінет майора Добжинського (у Познані той займав таку ж посаду, як у Варшаві полковник Немирох).
— Пост перед віллою ми поки не знімаємо, — сказав Добжинський, — але паралельно почали пошуки Павла Вигановського. Ми вже роздобули його фотографію з особової справи в інституті. Розіслані запити в усі міста нашого воєводства і на курорти країни.
— А машина?
— В тім-то річ, що на території нашого воєводства машина на прізвище Вигановського не зареєстрована. Ми зробили запит по телетайпу в інші воєводства. Відповіді почнуть надходити тільки завтра. Зараз ми намагаємось з’ясувати, хто у нас володар блакитної машини марки «БМВ». Якщо виникне необхідність, пошукаємо її також в інших воєводствах.
— Машина примітна. Таких небагато у Польщі.
— Але не так вже й мало. Та ви не турбуйтесь, знайдемо.
— Може, й Варшаву повідомити, щоб там також шукали? Адже Вигановський сам із Варшави. Йому й ховатися там зручніше.
— Я розмовляв з полковником Немирохом, ознайомив його із ситуацією, що склалася, і певний, що він сам вже шукає Вигановського. Як бачите, дорогий майоре, ми тут не сиділи склавши руки.
— Дуже вам вдячний. Нам треба якнайшвидше відшукати цю особу.
— Я все чудово розумію, адже мені відомі обставини справи. Гадаю, усе йде як по маслу.
На жаль, він помилився. Справа була не так близько до завершення, як це уявлялось обидвом. Весь день пройшов у пошуках Павла Вигановського — і без найменшого результату. Наступного дня його знайшли.
Лісничий Корніцьких лісів Леон Немусял з самісінького ранку відправився на обхід своєї дільниці.
З собою він узяв собаку, муштрованого на звіра. Коли вони йшли просікою, собака раптом скочив до кущів і зробив стойку. Лісничий вирішив, що він напав на слід кабана, і дав команду: «Узяти!» Лягавий замість цього взявся гарячково розгрібати сніг. Лісничий підійшов до нього й побачив, що з-під снігу стирчить нога у черевику. Невеличкий горбик дав можливість зробити припущення, що під ним схована решта частина тіла.
Немусял відігнав собаку і бігцем повернувся додому, щоб повідомити про свою знахідку телефоном у Корнік. Звідти вислали міліцейську машину. З труднощами долаючи снігові замети, вона повільно просувалась вперед.
Коли обережно відгребли сніг і зняли гілки, побачили трун молодого чоловіка без головного убору, в куртці на хутрі. Під курткою був костюм у коричневу клітинку. Причина смерті не викликала сумнівів: велика, з закипілою кров’ю рана на потилиці від якогось важкого предмета.
Під трупом снігу не було. Невелика кількість крові на землі свідчила про те, що молодого чоловіка убили в іншому місці, а потім тіло перетягнули сюди і сховали в кущах. Зробили це ще до того, як пішов сніг, тобто бодай два дні тому. І якби не собака Леона Немусяла, тіло могло пролежати в кущах дуже довго.
Оскільки все довкола було вкрите свіжим снігом, міліції не вдалось виявити жодних слідів. Правда, лісничий згадав, що два дні тому він чув, як десь по лісу їхала машина, але він її не бачив. Це було, за його словами, близько десятої години ранку.
Слідча група зробила все, що вимагалось у таких випадках. Потім ретельно прочесали місцевість у пошуках слідів — безрезультатно. У кишенях убитого також нічого не знайшли — убивці були обережні.
Викликали машину, і небіжчика відвезли у трупарню. Корніцький відділок міліції повідомив про випадок у воєводське управління. Майор Добжинський, дізнавшись про це, відразу ж викликав свого варшавського колегу: