— І вони вжили заходів, — закінчив Добжинський. — Стара дружба забувається, коли йдеться про власну шкуру.
— Чорт забирай, — вилаявся Качановський, — і треба ж було мені запізнитись на один-однісінький день. От не повезло!
— До чого тут везіння? Спільники Вигановського усвідомлювали те, що міліція у будь-який день може з’явитися на віллі Вартецької і що їм треба поспішати.
— Як вони дізнались, що ми підозрюємо Вигановського?
— Досить було того, що ним зацікавилась міліція. У такому маленькому містечку, як Надажин, важко приховати що-небудь. Знаю за власним досвідом, адже я шість років пропрацював начальником відділка міліції в одному з містечок Познанського воєводства. Досить було міліціонеру у Надажині запитати матір Вигановського чи когось із її сусідів, звідки у Павла гроші на модний одяг, щоб його спільники стривожились.
— З цього випливає, що бодай один з них мешкає у Надажині.
— Не обов’язково. Можна мати у своєму розпорядженні інформацію звідти. Як відомо, операція з викраденням машини була продумана в усіх деталях і проведена чітко і швидко. Злочинці знали, що на місці злочину вони не залишили жодних слідів і що слідство блукає в темряві. Напевне, вони усвідомлювали й те, що міліція лише тоді зможе напасти на їхній слід, коли вони себе самі чимось зрадять, тому уважно стежили один за одним. Ну, а виказав себе саме Вигановський. Вирішив, мабуть, що коли змінив місце проживання, то знаходиться в повній безпеці і може збирати солодкі плоди злочину. Гроші просто пекли йому руки. Мати два мільйони злотих і мешкати в гуртожитку, в кімнаті на чотирьох, хлебтати рідесенький супчик у студентській їдальні, замість того, щоб обідати у «Полонезі»! Ось хлопець і не витримав. І цим підписав собі смертний вирок.
— Напевне, так і було.
— Я вважаю, — продовжував Добжинський, — що доля Павла була вже вирішена, а зроблені ним кроки лише прискорили його смерть. Можливо, він і протягнув би ще трохи, «загинувши в автокатастрофі» або «потопившись» у Віслі.
— Та що тут гадати! Нещасливий випадок, алкогольне отруєння… Варіантів скільки завгодно.
— Злочинці опинились у досить таки дивному становищі. Кожний з них має у своєму розпорядженні величезні гроші, а користуватись ними боїться.
— Дрібні суми, по декілька тисяч злотих на місяць, вони можуть витрачати небоязко. Таке невеличке підвищення їхнього життєвого рівня важко помітити. Але від мільйонів, звичайно, їм користі немає. Один спробував і коли б не лежав зараз у трупарні, то сидів би вже у тюрмі.
— Слід негайно починати пошуки тих двох.
— Я вже віддав необхідні розпорядження, — заспокоїв варшавського колегу майор Добжинський. — По всій країні ведуться пошуки блакитного «БМВ» і двох бородатих молодиків у куртках з болоньї.
— Бороди поголили, куртки викинули, а машину залишили на якій-небудь стоянці, як вони це зробили у Варшаві. Гадаю, що після проведеної операції вони відразу ж повернулись у Познань чи добрались до найближчої станції і відбули до Варшави. А машину кинули.
— Ну не знаю… Не забувайте: адже це молоді люди. Їм не так просто розлучитися з розкішною машиною. Можуть і ризикнути…
— Готель, — перервав його на півслові Качановський.
— Що «готель»? — Добжинський не відразу зрозумів, що його колега має на оці.
— Вартецька стверджувала, що гості Павла у нього не ночували. Але десь-то вони провели ніч. Необхідно перевірити готелі.
Добжинський голосно зареготався.
— Ох вже мені ці варшав’яни! Вважають, що ми, провінціали, самі думати не здібні. Відразу ж після того, як господарка вілли дала свідчення, мої люди перевірили усі готелі та інші заклади, де можна переночувати. Але ми маємо справу з спритниками, такої дурниці вони не зробили.
— Може, просиділи ніч на вокзалі?
— Навряд чи. На залізничних і автобусних вокзалах чергує міліція, і, хоч рух там великий, міліціонер помічає тих, хто прийшов переночувати. Тих двох хлопців він би помітив.
— Але десь же вони ночували. У парку або в кущах на березі Варти вони не могли провести ніч, зараз не літо.
— Так, але у великому місті можна знайти й інших вихід. Знайомі, родичі, знайомі знайомих. Отож цей шлях пошуків навряд чи до чогось приведе.
— Мабуть, ні до чого не приведе й уся наша подальша робота у Познані. Хоча про смерть Вигановського нам стало відомо невдовзі після убивства, для нас це все одно було надто пізно. Навряд чи злочинці до цих пір перебувають тут.