— Що ж це таке, пане начальник? — обурювався він. — Приходять до мене в майстерню двоє міліціонерів, відривають від роботи і, як злодюжку якогось, ведуть через усе місто під конвоєм. Тепер увесь Костін буде на мене пальцем тикати.
— Не через все місто, тут усього дві вулиці. І нічого удавати з себе святого. Дозвольте вам нагадати, пане Буковський, як ви тут у нас ночували за бешкет, учинений вами на весіллі Добровольщака.
— Так то я пиячив, зовсім інша річ, нічого ганебного в тому немає. А ось так, серед білого дня, через усе місто?!
Міліціонери й насправді перестарались. Замість того, щоб просто викликати власника майстерні у відділення міліції, вирішили особисто доставити його.
— Пане Буковський, що ви можете сказати про вашу машину — голубий «БМВ»?
— Оце тільки бачив його перед відділенням міліції.
— Вас питають не про це.
— Я продав його два місяці тому.
— Чому?
— Для мене ця машина вже надто шикарна. І у фінвідділі дивувались, як це я можу собі дозволити їздити на машині вартістю у півмільйона злотих. Я вирішив не чекати, коли вони призвичаються.
— Де і кому ви продали машину?
— Якомусь Павлу Вигановському, у Познані. Студенту.
— За скільки?
— За двісті дев’яносто тисяч злотих. І всі витрати він оплатив. Адже ви знаєте, капітане, машина була не нова — більше ста тисяч кілометрів на лічильнику. Та ще побита. За нову я б узяв удвоє більше.
— Ви знали цього Павла Вигановського?
— Побачив уперше на ринку.
— А чому не зняли машину з обліку?
— Покупець попросив ще на рік залишити за мною.
— Адже ви знали, що порушуєте правила. Машина мала бути перереєстрована протягом двох тижнів після продажу.
— Так-то воно так, але, вже коли трапився хороший покупець, що мені залишалось робити? Та й угоду ми оформили офіційно. А що сталося? Він когось задавив?
— Ні, сам загинув.
— Невже? — здивувався і злякався Буковський. — Нещасливий випадок?
— Ні, убивство. І ми шукаємо злочинців.
— У всякому разі, це не я.
— Вас ніхто й не підозрює. Скажіть, Вигановський не говорив вам, чому він не хоче зареєструвати машину на своє прізвище?
— Говорив. Він виграв у лотерею кілька тисяч злотих і не хотів, щоб його сімейка про це дізналась, — обдерли б його як липку. А коли б вони дізнались, що він купив дорогу імпортну машину, виграшу йому сховати не вдалось би.
— Повинен вас засмутити, пане Буковський. Студент не виграв у лотерею, гроші — результат бандитського нападу. Вам доведеться повернути двісті дев’яносто тисяч.
— Але ж він був студентом! Я на власні очі бачив його студентський квиток. Студент Познанського політехнічного інституту.
— Студентом він то був, але це не завадило йому стати бандитом, — посміхнувся Качановський. — Дві професії, так би мовити. І до того ж брехун першорядний.
— Ну що ж, якщо власті наказують, гроші поверну. Але в такому разі я повинен отримати машину назад. Правда, пане майор? Адже вона зареєстрована на моє прізвище. Я ось недавно навіть податок сплатив і страховку.
— Про машину і гроші ви поговорите з прокурором, тут ми некомпетентні. Поки машина залишиться у костінському відділенні міліції. Ми повинні її ще оглянути, може, виявимо сліди злочинців.
— Тоді опечатайте машину, я поставлю її в своєму гаражі. Навіщо їй стояти під відкритим небом? У ваших гаражах навіть місця для неї не знайдеться.
— Я не проти, — сказав Добжинський, — але тут вирішувати капітану.
— Ми про це ще поговоримо, громадянине Буковський. Після огляду машини. А поки можете бути вільні. Прошу вибачення за дії моїх підлеглих.
— Пусте! Адже я розумію — убивство!
— Зайдіть завтра. З собою візьміть договір про купівлю-продаж. Ми повинні скласти протокол.
Коли господар майстерні пішов, Добжинський сказав:
— І нам також тут робити нічого, повертаємось до Познані. Через цих двох лобуряк скільки людей було піднято на ноги! Оце я б їх залюбки потримав під арештом, та нічого не вдієш — закон! Тільки не забудьте зняти у них відбитки пальців. Пришліть мені протокол допиту, капітане. До побачення.
На цей раз шлях на Познань йшов по прямій. Летіли вони високо. Березневе сонце де-не-де пробивалось крізь хмари, заливаючи яскравим світлом чудову познанську землю.
Розділ одинадцятий
А МОЖЕ, ДІВЧИНА?