Майор Качановський залишився у Познані ще на день: необхідно було оформити відрядження, в яке так раптово уклинилась гонитва за «вбивцями». Як і припускали обидва офіцери, в машині марки «БМВ» було виявлено безліч відбитків пальців: Буковського й робітників його майстерні, Павла Вигановського й двох щасливців, які знайшли його машину, — Вацлава Малковського і Богуслава Пайдека. І більше ніяких. Убивці були обережні, вони діяли в рукавичках.
При огляді машини звернула на себе увагу цікава деталь. Хоча «БМВ» був забезпечений дуже складним пристроєм, що блокував кермо, з яким польські викрадачі автомашин ні за що не справились би, в систему запалювання за приладною дошкою був приладнаний вимикач, тому ток з індукційної котушки йшов у тумблер не прямо, а через особливий проводок. Лише після його увімкнення можна було завести машину.
Колишній господар машини Станіслав Буковський був цілком певний, що раніше такого пристрою в машині не було. Значить, його поставив Павел Вигановський. Діаметр шурупів, на яких кріпився вимикач, і відстань між ними були такими самими, як і за приладною дошкою вишневого «фіата». Це стало ще одним, хай побічним, доказом, що саме Павел Вигановський був тим зловмисником, який вмонтував у «фіат» пристрій, завдяки чому злочинцям удалось викрасти машину із зарплатою робітників заводу точних приладів у Надажині. Видно, Вигановському шкода було викидати вимикача, і він приладнав його на недавно придбану машину. Ця маленька штучка стала вирішальним доказом його вини і, якби він був живий, забезпечила б йому довгі роки тюремного ув’язнення…
Суперечливі почуття охоплювали майора Качановського, коли він повертався до Варшави. Насамперед почуття образи, що запізнився, — подумати тільки, усього на двадцять чотири години! Заарештуй вони Павла Вигановського — і злочин, вважай, розкрито. Студент напевне видав би своїх спільників, щоб пом’якшити покарання. І разом з тим Качановський розумів, що попри все їм чогось удалось добитися. Не дуже багато, але все-таки. Один із злочинців виявлений. Знайдена й частина викраденої суми — майже шістсот тисяч (вже наступного дня Буковський повернув двісті дев’яносто тисяч, отриманих за машину). Отож перший крок зроблено.
Тепер, коли розкрились нові факти, прокурор Бочковський, ясна річ, поновить справу. Не сумнівався він і в тому, що доведе її до завершення. А почне з того, що роз шукає решту грошей з «належної» Вигановському суми.
Радість майора цілком розділяв полковник Немирох, який сердечно зустрів свого друга. А ще поверненню майора зраділа одна дівчина і навіть словом не обмовилась, що не завадило б подарувати їй хоча б квіточку. А сам майор, звичайно ж, не здогадався — голова його була як макітра.
Насамперед провели ретельний обшук у будинку Яніни Вигановської. Грошей там не знайшли, зате в дальньому кутку на горищі виявили перев’язаний шнурком пакет із сірого паперу. Маленька ручна дрель, свердла і майже три метри тонкого проводу. Саме такого, що його використовують в електропроводці автомобілів марки «фіат». Тут же був і запасний вимикач.
Отже, якщо у майора ще залишалися якісь сумніви в тому, яка роль відводилась Павлу Вигановському в бандитській зграї, то тепер вони остаточно розвіялись.
Стосовно грошей, то майор й не надіявся відшукати їх у маленькому будинку під Надажином. Відверто кажучи, навіть знайдена там дрель здивувала його. Такий спритний хлоп — і така непростима помилка? Невже він розраховував, що міліція не зуміє його знайти?
Допит Яніни Вигановської, матері убитого, ніяк не можна було назвати приємною процедурою. Обов’язки такого роду — найобтяжливіші. Бідолашна жінка гірко плакала.
Качановський почекав, поки пані Вигановська трохи заспокоїться, і запитав:
— У вашого сина були якісь друзі?
— Коли він ще працював на заводі, приходили до нього товариші, ті, з якими він у школі вчився. А коли перейшов у вечірню школу у Варшаві, часу в нього для приятелів не залишилось. Саме тільки навчання у голові.
— Як звали його шкільних друзів?
Вигановська назвала прізвища.
— А дівчина у нього була?
— У Павла? Що ви! Адже, він ще зовсім молодий.
Двадцятилітній Павел для матері як і колись залишався маленьким.
— Чи не розпитував хтось вас про Павла за останні дні? Може, хто цікавився його адресою у Познані? Листів на його ім’я не приходило?
— Ні-ні. Він був такий хороший хлопчик… — Мати знову почала плакати. — А як він помер? Дуже мучився перед смертю? Його катували?
— Ні, він помер відразу, навіть не знав, що помирає. — Бодай у цьому Качановський міг розрадити матір, — Його ударили у потилицю. Зовсім несподівано.