За наказом полковника Немироха всі до одного відділення міліції у величезному Варшавському воєводстві (йдеться про територію ще до нового адміністративного поділу) зобов’язані були подати в міське управління відомості, хто з міліціонерів і з якої причини не був на службі третього і четвертого березня.
Цей наказ, звичайно, не викликав ентузіазму серед працівників охорони громадського порядку, а проте був виконаний швидко й чітко.
На велике задоволення полковника Немироха і велику радість майора Качановського, наслідки виявились негативними: це був вагомий доказ того, що особа, яка вчинила злочин на автостраді шостого вересня, не була співробітником автоінспекції, за якого себе видавала, і взагалі працівником міліції.
Тоді виникає нове запитання: де злочинець роздобув мундир?
Звичайно, він міг позичити його у брата або іншого родича, який служив у міліції. Міг купити у вдови померлого міліціонера. Міг узяти напрокат або вкрасти у костюмерній якогось театру. Однак, поскільки мундир був абсолютно новий і, як підмітила касирка Христина Палюх, дуже гарно сидів на молодому чоловікові, можна припустити, що його шили на замовлення. А тут уже Христині Палюх можна довірити — адже в жінок у цих справах око набите.
Кравецькі майстерні від неофіційних осіб такі замовлення не беруть. Замовлення могло бути виконаним не в майстерні, а приватним кравцем — і тоді майстер повинен був знати, для якої мети шиється мундир. Він шив його або для себе, або для свого спільника.
Логічно припускати, що кравець був одним із грабіжників на шосе: навряд чи члени зграї ризикнули б ще когось утаємничувати у свої плани. Із двох злочинців кравцем, мабуть, був хлопець з мотоциклом, судячи з показань, поведінка людини в міліцейському мундирі свідчила про те, що він добре володіє машиною. Професійний же кравець (а так майстерно зшити мундир міг лише хороший спеціаліст) не може багато часу проводити за кермом.
Отже, найімовірніше, мундир шив той хлопець, котрий супроводжував фіктивного міліціонера. І напевне людина, яка рішилась узяти участь у злочині, людина, яка зіграла роль дорожнього патруля з мотоциклом, є власником того мотоцикла.
Вирішено: шукати кравця з мотоциклом. На думку Качановського, саме він був тією уразливою ланкою у добре продуманій злочинцями операції. І, мабуть, найлегшим для виявлення. Паралельно слід шукати серед знайомих Павла Вигановського молодого чоловіка, який мав права водія і можливість постійно користуватися автомашиною, своєю чи чужою, може, батьківською.
Почав Качановський з вечірньої школи на вулиці Свентокшинській. Перевірялись усі, хто вчився там за останні три роки, — і ті, що були в одному класі з Вигановським, і ті, що були на рік молодші або старші. Серед них було багато водіїв, механіків та автослюсарів. А за спеціальністю «кравець» — тільки троє.
Один з них — молодий чоловік на ймення Мирослав Єсенек. Закінчивши профучилище, працював у швейній майстерні. Робота в нього пішла на лад, і завідуючий майстернею, витративши на це декілька років, переконав молодого чоловіка, який не відчував особливого потягу до науки, у тому, що немає смислу залишатися на все життя кравчиком. Варто трохи помучитися, щоб отримати атестат про закінчення середньої школи, тоді можна розраховувати на кращу посаду. Ціною великих зусиль Мирослав Єсенек, продираючись крізь нетрі науки, доповз нарешті у нинішньому році до атестата.
Якщо він знає Ягоду, розмірковував майор, то міг знати й Павла Вигановського. Єсенека зняли на плівку. Переглянувши зняті кадри, Ян Ковальський сказав: «Може бути, що він». Охоронник Баліцький нічого конкретного сказати не зміг, заявивши, що зовсім не пам’ятає, як виглядали злочинці. Христина Палюх підмітила, що фігурою він схожий на хлопця з мотоциклом і кольором волосся також, але їй здається, що у злочинця були не такі яскраві блакитні очі, та й обличчя не таке кругле.
Мотоцикла у кравця не було, зате у його батька був «фіат». Син, як з’ясували співробітники міліції, не тільки водить машину, але й час від часу ремонтує.
У кравецькій майстерні оплата була не погодинна, а відрядна. Причому дозволялось працювати вдома. Мирослав Єсенек частенько користувався цією можливістю. І третього березня він також з’явився лише зранку, щоб узяти кілька пар розкроєних штанів. Готову роботу здав тільки дев’ятого березня, а до того у майстерні не з’являвся.
На щастя молодого чоловіка, у вечірній школі дуже серйозно ставились до успішності учнів. Виявилось, що третього березня Мирослав Єсенек не тільки був присутнім на заняттях, але й відповідав з історії, про що красномовно засвідчувала двійка у класному журналі. Цей прикрий випадок добре пам’ятав і учитель історії. У його блокноті був відповідний запис — оцінка, дата, підпис. Все як годиться.