— У мене з самого початку це не викликало сумнівів, — признався Качановський. — З того самого дня, коли я дізнався про нього під Дзюби.
— Й насправді, багато що змушує припускати: він — один із злочинців, які викрали машину з грішми. — Полковник за своєю звичкою утримався під категоричного висновку.
— І разом з тим все це тільки паші припущення, — зауважив прокурор. — Залізних доказів його вини не маємо.
— У нас є свідчення свідків, які підтверджують його вину. Христина Палюх без вагань пізнала його. Інші також визнали, що він схожий на хлопця з мотоциклом, адже я навіть не натягнув їм, на кого Фельчак повинен бути схожим. Палюх дібрала його фотографію з тридцяти інших.
— Це серйозний доказ, — погодився прокурор, — але недостатній. Знаю, знаю, зараз, майоре, ви нагадаєте мені про проданий мотоцикл, про те, що в середині березня хлопець поголив бороду. Для суду всього цього недостатньо, непрямі докази і не більше того. Спритний адвокат — а я переконаний, що батько Фельчака найме найдорожчого для захисту свого синочка, — каменя на камені не залишить від ваших аргументів. Він назве сотні колишніх власників мотоциклів, котрі продали їх з настанням зими, і тисячі молодих людей, котрі поголили бороди в середині березня. Будьте люб’язні дати мені конкретні факти. І пам’ятайте, що на автостраді під Надажином було двоє злочинців. Де ж другий? Що ми знаємо про нього?
— Абсолютно нічого, — признався майор. — Навіть не уявляємо, де його шукати.
— Шукати треба не тільки злочинців, а й гроші. Майже п’ять мільйонів! Чималенька сума.
— Навіть коли ми затримаємо Фельчака, грошей у нього ми не знайдемо.
— Так, він, звичайно, хитріший за Вигановського і навряд чи зберігає гроші у своєї дівчини.
— І дівчата його, не рівня Ягоді, — засміявся Качановський, — Вони-то неодмінно заглянуть у конверт.
— Можливо, варто зробити обшук на квартирі Фельчаків і на Черняківській? — запропонував полковник. — Грошей ми там не знайдемо, але не виключено, що знайдемо щось на підтвердження злочинної діяльності. Шматки матеріалу, з якого був пошитий мундир, гудзики, нитки…
Майор похитав головою.
— Я також не згодний з полковником, — підтримав його прокурор. — Шматки матеріалу або гудзик — це не такий важливий доказ, як, скажімо, свідчення Христини Палюх. Урешті-решт, кравцеві приносять для пошиття різний матеріал. Серед нього міг виявитися і такий, з якого шиють міліцейські мундири. Але це зовсім не означає, що на злочинцеві був мундир саме із знайденої матерії.
— Прокурор має рацію, — вимовив Качановський. — Ми не маємо у своєму розпорядженні доказів, що мундир на злочинцеві був справжній, він міг лише за кольором бути схожим на міліцейський. Я заходив у крамниці тканин, зокрема в «Меріно» та в крамниці на Новому Святі. І в універмаг «Центрум». Вибір тканин дуже великий, з них легко дібрати схожу за кольором. А для людей, яких міліціонер висадив з машини, на топ час аж ніяк не головними були колір і фактура матеріалу на його мундирі. Я певний: обшук на квартирі нам нічого не дасть, а ось злочинців змусить насторожитись.
— Ну що ж, виходить, будемо продовжувати спостереження за Казимиром Фельчаком, він може навести на слід свого спільника, — запропонував полковник.
— Сумніваюсь, — буркнув майор.
— І я сумніваюсь, — вставив прокурор, — вони занадто хитрі. І напевне стали ще обережнішими після убивства Вигановського. Ні, вони надовго затаяться — можливо, й на роки.
— Мабуть, твоя правда, — погодився полковник.
— Ні, я не вважаю зайвим спостереження за нашим валютником, — продовжував прокурор, — причому спостереження найретельніше, не виключено, що він й припуститься якоїсь помилки. Але скільки чекати? Тижні, місяці, роки?
— Не можу я стільки людей кидати на одну справу. Роки! Що, нам нічим більше зайнятися?
— Я дуже добре вас розумію, тому і ставлю зараз питання: яких заходів необхідно вжити?
— Треба якнайшвидше розплутати цей клубок, — сказав майор.
— Геніальна думка, — кинув Немирох.
— Нічого дивного, ти ж мене знаєш. А втім, це не просто думка.
— У тебе є пропозиція? — пожвавився полковник.
— Так, треба заскочити обох злочинців на місці злочину.
— Ви вважаєте, майоре, що вони готують новий напад? — здивувався прокурор.
— Ні.
— Тоді що ж?
— Злочинці затаїлись, як борсуки в норі, і вичікують. Вони розуміють, що час працює на них, що довго ми їх шукати неспроможні. Виходить, треба виманити їх з нори. Примусити діяти і спіймати.
— Як же ти цього доможешся?