Потім у ФРН було розроблено метод «пік», а в Чікаго «мімік», за якими на кіноекран проектувалися окремі елементи обличчя, поки не виписувався повний портрет. Однак всі ці методи, зокрема й англійський «фото-фіт», були лише різноманітними модифікаціями «айденс-кіт». На той час було розроблено 169 типів чола і лінії волосся, 81 тип очей, 70 —носа, 64 типи підборіддя і лінії щік. До цього можна додати величезну різноманітність вусів, борід, окулярів, головних уборів. Як підрахували математики, з усіх цих елементів можна скласти більше п’яти мільярдів людських облич — число перевищує населення земної кулі.
Відділ криміналістики при Головному управлінні міліції ПНР послуговується власного технікою «портрета з пам’яті». Це так званий «композиційно-мальований ідентифікатор»: з набором окремих з елементів обличчя, сфотографованих на плівку, і фотоальбомом цих елементів. У Польщі словесний портрет вперше був використаний в 1960 році, під час розслідування злочину, який набрав широкого розголосу: убивство відомої актриси Станіслави Ч. і викрадення її дорогоцінностей. Злочинці — молоде подружжя — були затримані саме завдяки словесному портрету.
Отримавши «добро», майор Качановський негайно приступив до підготовки задуманої ним операції.
Перш за все він звернувся у криміналістичну лабораторію з незвичайним завданням: поклав перед спеціалістами декілька фотографій Казимира Фельчака і попросив скласти словесний портрет цього чоловіка.
— Навіщо ж вам словесний портрет, товаришу майор, коли ви маєте його фотографії? Адже вони набагато точніші словесного портрета.
— У тім-то й річ, що необхідно створити портрет, який лише нагадує лице молодого чоловіка з фотографії, аби люди, котрі знають цього чоловіка, побачивши портрет, могли сказати: дуже схожий, але я не певний, що це саме він.
— Ну, гаразд, спробуємо зробити, — розвеселився експерт. І він з ентузіазмом взявся складати портрет з окремих елементів обличчя. Губи зробив трохи інші, вузькіші, злегка змінив лінію волосся, чоло зробив більше, через що навіть намітились залисини.
— Так добре?
— Феноменально. Залишається лише розмножити портрет.
— Зробити фотографії чи малюнки?
Качановський трохи подумав:
— Мабуть, краще малюнки.
— І, звичайно, якнайшвидше? Щоб було усе готове на вчора?
— Та ні, якщо зробите за кілька днів, скажу спасибі.
— Через два дні вони будуть у вас.
Через три дні по телебаченню було передано спеціальне повідомлення: «Міліцією розшукується молодий чоловік віком до двадцяти п’яти років, який підозрюється у великій крадіжці державного майна і вбивстві. Портрет складено за описами свідків. Усі відомі вам відомості про цього чоловіка і насамперед його ім’я та прізвище, а також місце перебування просимо негайно повідомити по телефону у міське управління міліції або в найближче відділення.
Наступного дня уся варшавська преса видрукувала це повідомлення і помістили портрет розшукуваного. Ще через три дні повідомлення було повторено.
Магнітофони, підключені до телефонів у квартирах на вулицях Окшеї і на Черняківській, записували тепер усі розмови. Міліція не спускала з очей Казимира Фельчака.
Ефект був приголомшливий. Уже наступного дня після телевізійної передачі Казик не з’явився на своєму постійному посту перед банком на вулиці Чацького. Того дня він взагалі не виходив з дому, а на другий день перебрався у квартиру на Черняківській. Причому як перебрався! Із будинку вийшов у пальто з високо піднятим коміром, у шапці, насунутій на самісінькі брови. І, зрозуміло, в темних окулярах, хоча день був не сонячний. Схопив перше таксі, що трапилось.
Було зрозуміло, що маскуватися Фельчак не вмів. І його одяг, і його поведінка привертали до нього увагу.
Протягом п’яти днів він не виходив із своєї схованки на Черняківській.
— Хоча б він там з голоду не помер, — турбувався Дзюба.
А тим часом, як завжди буває у таких випадках, до міліції почали поступати сигнали від населення, — у письмовій формі і по телефону. Люди поспішали допомогти міліції у її боротьбі із злочинцями. У переважній більшості інформація була неправильна, але в кількох листах і телефонних розмовах повідомлялось прізвище Фельчака і його домашня адреса.
За той час магнітофони не записали нічого вартого уваги. Телефон на Черняківській взагалі мовчав. У квартиру на Празі телефонували, питали Казика — здебільшого дівчата. Їм відповідали, що Казика немає вдома і невідомо, коли він буде.