Рішард Вольський обрав іншу тактику. Він вирішив усе навідріз заперечувати. Ніякої участі у викраденні вишневого «фіата» він не брав, Павла Вигановського він не вбивав, як і не намагався убити й Казимира Фельчака. Він тільки зав’язував шнурок на черевику, а розвідний ключ, який мав звичай завжди носити з собою — оскільки він йому потрібен і дома, і на роботі, — просто сам вивалився з кишені. Він його підняв із землі і випростався. Та й усе. А тут невідомо чому на нього навалились міліціонери…
Та одного Вольський не зумів пояснити: яким чином на розвідному ключі, який він беззаперечно визнав своїм, виявились сліди крові і людське волосся, які належали, як з’ясувала експертиза, убитому Вигановському.
Вибрана Вольським лінія поведінки не могла зашкодити слідству: воно вже мало у своєму розпорядженні достатню кількість беззаперечних доказів його вини. Участь Рішарда Вольського у трьох злочинах — викраденні державного майна, убивстві Вигановського і спробі убивства Фельчака — не викликало сумнівів.
Досвідчений юрист прокурор Бочковський добре розумів, чому злочинець вибрав саме таку лінію поведінки. Вольський був свідомий того, що при розгляді судом першої інстанції на основі висунутих проти нього звинувачень, його можуть засудити до смертної кари. Оскільки у польській юриспруденції Верховний суд, як правило, відхиляв смертні вироки в тому разі, коли обвинувачуваний не визнавав себе винним, Вольський усіма правдами і неправдами намагався звести справу саме до такого випадку, щоб врятувати своє життя. Та в цьому ділі прокурор мав у своєму розпорядженні не звинувачення, а незаперечні, неспростовані докази, тому визнання своєї вини обвинувачуваним не мало ніякісінького значення. Правда, у ланцюгу доказів не вистачало одного, й досить суттєвого факту.
Качановському й досі не вдалося знайти гроші — частку Вольського. Ретельні пошуки на квартирі Вольського і на місці його роботи нічого не дали. Не знайшли їх також у його знайомих дівуль та дружків. Сам він уперто повторяв, що ні про які гроші нічого не знає і взагалі він — невинна жертва міліцейських інтриг.
І знову майору Качановському з його людьми довелось взятися за копітку і трудомістку роботу по виявленню контактів злочинця. Були допитані багато десятків людей, поступово вимальовувався спосіб життя Вольського, його знайомства. Серед безлічі свідчень одне особливо зацікавило майора. Річ у тім, що кілька знайомих згадували про часті відвідини Вольським кладовища на Бродні.
На всіх польських кладовищах, і на цьому також, з ранку до вечора крутяться жінки, котрі. за певну плату доглядають за могилами: саджають квіти, поливають їх, підтримують чистоту. Одна з таких жінок на Бродненському кладовищі відразу ж упізнала Вольського по фотографії. За її словами, вона часто бачила його на кладовищі і завжди в найстарішій його частині.
Фотографію показали іншій робітниці, у віданні якої була ця стара частина. Жінка також упізнала Вольського. Сюди він приходив до склепу, що належав родині Марчиняків. Оскільки всі члени цієї родини померли ще до війни, за склепом ніхто не доглядав ось уже років з тридцять, і він дійшов до цілковитого запустіння: хрест похилився, написи стерлися — нічого неможливо було розібрати, плита, що прикривала вхід до склепу, була зірвана і валялась поблизу. В такому вигляді склеп стояв до недавнього часу. Але ось цей молодий чоловік з фотографії нарешті дав лад цій пустці. Він реставрував написи на плиті, почистив її і повісив на місце. Тепер вона надійно прикривала вхід до склепу, до неї було прироблено міцний засув з ланцюгом, що замикався на великий замок.
Для того, щоб увійти до склепу і провести там обшук, потрібні були дозвіл правління кладовища та санкція прокурора. Щоб уникнути зайвих розмов і можливих непорозумінь, Качановський попросив місцевого ксьондза бути свідком при огляді склепу.
Відчинили замок, зняли засув і ланцюг, відсунули важку камінну плиту і спустились у склеп. По обидва боки від входу піднімались полиці з гробами. Частина з них зовсім розвалилась. З деяких, тих, що поновіше, були зірвані віка — попрацювали кладовищенські «гієни» у пошуках золота та дорогоцінностей. Загорнуту в мішок металеву скриньку знайшли на нижній полиці за одним із гробів.
Скринька була доставлена в міське управління міліції, Привели Рішарда Вольського. Побачивши скриньку, він зблід і похитнувся, але не вимовив ні слова. У його присутності розкрили скриньку. У ній було два мільйони чотириста тисяч злотих. Шістдесят тисяч Рішард Вольський, як видно, витратив «на дрібниці».