— Залишається шприц, — нагадує Григораш. — Чий він? Петронели Ставру?
Перед моїми очима постає товаришка Ставру, погрозливо блискаючи своїми сережками.
— Мабуть, ні. Напевне ні, бо Петронела знайшла свою пропажу.
— Звідки ти знаєш? — зачудовано дивлячись на мене, питає Поваре.
Я оглядаю замислені обличчя друзів. Мовчанка затягується. Я вирішую поділитися з ними своїми намірами:
— Певну надію нам залишає ампула й відбитки на ній… Нам ясне коло підозрюваних осіб: Лукреція Будеску, Тудорел Паскару, Петронела Ставру і Валеріан Братеш. Лукреція Будеску, мабуть, відпадає… Залишаються троє. Щоб визначити, хто саме з цих трьох підозрюваних справжній злочинець, мусимо взяти в них відбитки пальців. Що скажеш, Григораше?
— Геніально!
— От тільки як ми їх добудемо, — висловлює свою думку Поваре.
Звичайно, це штука непроста, проте довго думати теж не випадає. Тут я цілком звіряюся на Григораша, на його винахідливість. Погляди паші зустрічаються.
— Знаєш, Григораше, на мою думку, відділ боротьби із спекуляцією вже має відбитки пальців Паскару, — підказую йому.
— Гаразд, я зайду до них. Паскару Тудорел…
— … кличка Енессі.
— Залишаються двоє — Петронела і Братеш, — задумливо мовить Поваре, — не так уже й багато.
Задзеленчав телефон. Я беру слухавку. Черговий з бюро перепусток доповідає, що принесли пакет од лікаря Титуса Спиридона.
— Пришліть із ким-небудь, — прошу його.
— Ні з ким, товаришу капітане.
— Гаразд, я сам спущуся по нього.
Я кидаю слухавку на важіль, радий, що Титус Спиридон дотримав слова. І тут телефон задзвонив знову.
— Капітане, це ви?
Впізнаю прокурорів голос. Прокурор шукає мене, але мені чомусь кортить подратувати його.
— Який капітан, тут їх двоє!
— Капітан Роман.
— Слухаю вас.
— Шановний, якщо справа Крістіана Лукача й далі висітиме на моїй шиї, то я незабаром здурію! — забідкався прокурор.
У мене від лихого передчуття по спині поповзли мурашки.
— Що там скоїлося?
— Та сама історія. Мені щойно подзвонили з вулиці Ікоаней і повідомили, що пломбу знову зірвано, крім того, зламано замок… Цього разу зламано, а не відчинено ключем. Зрозуміло?
Я заціпенів, ніби мене хто вдарив обухом по голові.
— Алло! Алло! — горлає в слухавку прокурор. — Ви чуєте мене?
— Та чую!
— Забрати вас?
— Не треба… Ми разом з Григорашем негайно виїжджаємо нашою машиною. Зустрінемося під будинком.
— Умовилися.
Я повідомляю друзям новину.
— Біжу по торбину й жду на тебе внизу! — зривається з місця Григораш.
Я також виходжу з кімнати. Поваре, ображений тим, що йому не запропонували їхати, хоче довести мені, ніби його також непокоїть ця пригода, і висловлює здогад:
— Гадаю, слід дізнатися, як провели сьогоднішній день усі троє підозрюваних — Паскару, Петронела і Братеш.
Я запевняю його: ідея сама з себе непогана, і ми конче займемось нею, щойно повернемось, і вже знатимемо, що там сталося.
— Ми поспішаємо! — Я підштовхую Григораша.
За п’ять хвилин ми зустрічаємося знову в міліційній «дачії», що мчить нас на вулицю Ікоаней. В руці у мене конверт Титуса Спиридона. Я нетерпляче розпечатую його. Спершу звідти випадає лікарева візитівка, де жахливими карлючками написано: «Увага! На практиці розмови з пацієнтами, приспаними пентатолом, перебігають складніше й довше. Я надсилаю вам синтез моїх бесід із хворою. Не забудьте про «рено». Послуга за послугу». За візитівкою я витягую її сам документ, тобто стислу стенограму розмов лікаря з Лукрецією Будеску. Одразу ж забуваю про Григораша, забуваю й про те, що я в машині й куди їду, жадібно вихоплюючи віддруковані на машинці аркуші паперу:
Лікар. Ти любила свою маму?
Хвора Я її божествила.
Л. Твій батько, перший материн чоловік, яка був людина?
X. Мій тато був добрий, щирий. На різдво дарував мені ляльки, бо знав, що я люблю з ними гратися. Він був страшенно нещасливий.
Л. Що скоїлося з ним?
X. Одного дня він не повернувся додому. Потім я не могла знайти в домі жодних його речей. Я запитала маму: «Де тато?» А вона нагримала на мене: «Відтепер у тебе нема тата! І щоб ти більше не питала мене про нього!»
Л. Скільки ти мала тоді років?
X. Одинадцять.
Л. Ти кажеш, що божествила матір?
X. Вона була гарна і вродлива, і я пишалася, що в мене така гарна мама Я ж була потвора.
Л. Про батька ти більше нічого не дізналася?