X. Мені дещо розповідала сусідка.
Л. Що за людина сусідка? Добра? Зла?
X. Дуже зла. Вона працювала медсестрою в лікарні. То вона розповіла мені, що моя мама вигнала тата, що моя мама — повія. Згодом вона мені сказала, що в мене буде новий батько. Вона не обдурила мене.
Л. Твоя сусідка була заміжня? Мала сім’ю? Як її звали?
X. Георгіна. Ні, вона була незаміжня, була така сама, як я, потвора. «Хто одружиться з таким виродком? — казала не раз мати. Швидше верба почне родити груші!»
Л. Як ти ставилася до вітчима?
X. Я ненавиділа його… смертельно ненавиділа. Але згодом…
Л. Кажи, не соромся!
X. Згодом, коли мені було шістнадцять, мені почали снитися вночі сни… Мені снилося, ніби він хоче лягти зі мною в ліжко, аби любити мене. Мені подобалися ці сни… Проте вві сні я завжди очікувала, що раптом у дверях з’явиться мати… Я лякалася і пробуджувалася, вся вкрита холодним потом.
Л. І часто тобі таке снилося?
X. Щоночі… Мені подобалися сни, але я страшенно боялася… мама з’являлася щоразу, коли ми… і я прокидалася з жаху.
Л. Ти комусь розповідала про сни?
X. Георгіні.
Л. Ти їй розповіла і про те, що смертельно ненавидиш вітчима?
X. Я їй з усім звірялася. В Георгіни я ховалась, коли мама сердилася на мене, мама шукала мене скрізь і не могла знайти.
Л. А чого ти так боялася матері?
X. Бо мені здавалося, ніби вона знає про мої сни.
Л. Хто навчив тебе ховатися від матері?
X. Георгіна.
Л. Які ще поради давала тобі Георгіна?
X. Вона казала: «Дівчино, якщо ти смертельно ненавидиш вітчима і хочеш, аби він не снився тобі щоночі, — вбий його… збудешся його, а заразом і снів. Інакше ти збожеволієш».
Л. І часто вона давала тобі такі поради?
X. Завжди, адже я ходила до неї щодня.
Л. Вона примушувала тебе розповідати, що у вас діється вдома?
X. Атож. І завжди просила, щоб я розповідала їй сни, а потім повторювала: «Якщо хочеш збутися його і цих снів — убий його!»
Л. Вона тебе напоумлювала і як його вбити?
X. Атож. Вона навчила мене робити так, щоб ніхто на мене й не подумав. Вона казала, що знає, як це зробити.
Л. Як?
X. Вибрати момент, коли вітчим спить, і зробити йому укол морфію, а потім перекинути через гак мотузку, щоб люди подумали, ніби він повісився.
Л. Що ти їй відповіла?
X. Хіба я можу зробити так, адже в мене забракне духу й сили, я не хочу і не можу. Тоді вона показала мені шприц. Сказала, що це чиста забавка — зробити укол. Згодом вона пообіцяла мені, якщо я боюся, допомогти.
Л. А що було далі?
X. Одного вечора, коли мама десь забарилася, вітчим почав в’язнути до мене, зовсім як уві сні. Я перелякалася і закричала. Він одлупцював мене й відпустив. І я втекла до Георгіни.
Л. Скільки тобі було тоді років?
X. Сімнадцять. Вітчим сказав тоді, що я дурепа й навіки залишуся старою панною.
Л. Ти казала матері про те, що сталося?
X. Ні, але вона дізналася, бо хтось підкинув анонімку. Вона мене лише спитала, чи це правда. Та я все одно перелякалася, лементувати, як і того разу, коли вітчим поліз до мене.
Л. А Георгіна що сказала?
Х. Що через нього в мене стався нервовий напад: що я повинна поквитатися з ним, порішити його. І що вона приготувала все потрібне.
Л. І ти вбила вітчима? (Хвора підсвідомо тріпає головою). Хто ж тоді його вбив?
X. Георгіна.
Л. А де ти була в цей час?
X. Там, на місці. Я хотіла з ним поквитатись: але не стало духу. А Георгіна обіцяла мені допомогти. Вітчим тоді саме заслаб. Мами не було вдома, поїхала на село. Він попросив зробити йому укол, я й покликала Георгіну. «Дівчинко, — сказала вона мені, — настав твій час поквитатися». А тоді…
Л. Розповідай гарненько, не поспішай, що було далі?
X. Далі Георгіна замість ліків зробила вітчимові ін’єкцію морфію. А я вся затремтіла з жаху, мені стало гірше, ніж тих разів.
Л. Ти знепритомніла?
X. Мені потемніло в очах, і я провалилася наче в безодню
Л. А коли ти отямилася, хто був поруч із тобою?
X. Георгіна.
Л. Що вона робила з тобою?
X. Вона обняла мене, поцілувала й похвалила. Сказала, що я виявилася напрочуд хороброю… що я зробила достоту як вона навчила. А тоді я побачила, що вітчим висить у зашморгу, і знову провалилася в темну безодню.
Л. А що було потім?
X. Більше я нічого не пам’ятаю, бо, коли прийшла до тями, мені сказали, що я в поліції і що я вбивця.
Л. Хто розмовляв з тобою в поліції?
X. Комісар, він велів мені розповісти, як я його вбила.
Л. А що ти розповіла?
X. Все, що знала від Георгіни.
Л. Тебе запитували, чому ти це зробила?