— Багато разів… Він страждав… Адже Крісті дістав подвійний удар: від коханої і від улюбленого вчителя. Він їх обожнював, і йому важко було примиритися з правдою, сприйняти її. Тепер я переконаний, що саме тут криється причина його смерті.
Енессі не лише обачливий, а й хитрий: він зважує кожне своє слово і ні на йоту не збочує від запитань, ніби відчуває «режисуру» сьогоднішньої зустрічі.
— Все-таки ви не відповіли прямо, чи розповідав вам двоюрідний брат, як саме вони розійшлися з Петронелою?
— У загальних рисах… Крісті взагалі був потайний, а в усьому, що стосувалося Петронели, він її боронив. Хоча він дістав, як я вже сказав, подвійний удар, проте звинувачував не Петронелу, а свого вчителя. Авжеж, він саме його звинувачував…
Валеріан Братеш слухає, втупивши очі в підлогу, рідко, але пожадливо затягується сигаретою. Слова Тудорела Паскару не викликають у нього ніяких емоцій. Про що він думає?
Перш ніж перейти до наступного запитання, я озираюсь на Ділі: вона завмерла в напруженні й навіть не сміє глянути в мій бік. На відміну від неї мати Петронелина явно стурбована, а може, просто крутиться на стільці з незвички довго сидіти. Біля дверей нетерпляче чекає свого «виходу» Поваре.
— Отже, ви й далі наполягаєте на своїй думці про причини, які призвели до самогубства?
— Ви маєте на увазі те, що я вам сказав у готельному холі, а потім у вашому кабінеті?
— Достеменно так.
— Наполягаю.
— Тоді, будь ласка, повторіть!
— Із розмов з Крісті я зрозумів, що він страшенно мучився і був пригнічений як розлукою з Петронелою, так і розвитком нових взаємин із маляром Валеріаном Братешем.
У маляра вигляд незаслужено ображеної людини. Підкреслено обуреним тоном він запитує:
— Що ви цим хочете сказати?
Проте Тудорел Паскару не з тих, кого легко збити з пантелику. Я цілком згоден з майором Стеліаном, що він твердий горішок. Негідник добре знає: якщо сказав «а», треба сказати й «б».
— Крісті був приголомшений нахабством, з яким ви привласнили мого ідеї оформлення вистави «Північний вітер».
— Це найбезсоромніший наклеп, і я прошу вас, товаришу прокуроре, і вас, товаришу капітане, занотувати у протоколі мій протест із приводу заяви пана Паскару.
Прокурор запевняє його, що в протоколі нотується все сказане тут.
— Продовжуйте, — підбадьорюю я негідника на прізвисько Енессі.
— Наклеп?! Це, мабуть, єдине, чим я ніколи не займався, — дозволяє собі пожартувати Паскару-молодший. — Хіба я брешу чи зводжу наклеп, коли стверджую, що мій двоюрідний брат працював день і ніч над шкіцами декорацій, які побачили згодом світ під вашим іменем?
— Він і справді працював, — підтверджує Братеш, що поклав усіма приступними йому засобами оборонити свою професійну гідність. — Наклеп у тому, як ви тлумачите цю обставину. Крістіан Лукач був найкращий мій учень.
— І тому ви вкрали його кохану? — запанібрата звертається до Братеша Енессі.
Маляр дивиться на мене очима людини, враженої тим, що її зневажають у присутності представників закону. Він має рацію.
— Прошу вас, домнуле Паскару, поводитись як слід. Візьміть себе в руки! Ви в прокуратурі.
— Крістіан Лукач був найкращий мій учень, упевнено йшов на червоний диплом. Ми не раз обговорювали його плани на майбутнє. Знаючи, куди його пошлють після інституту, ми вирішили, що було б непогано вже тепер прилучитися до роботи в Національному театрі. Так розвивалася далі в іншому, звичайно, ніж ви твердите, плані — наша співпраця, до речі, дуже корисна для майбутнього сценографа. — Братеш сумовито посміхається, — Остання моя виставка робіт свідчить, що я ще не настільки видихався, щоб мати потребу визискувати творчу уяву недоука.
— Ви щойно згадали про співпрацю з Крістіаном Лукачем. В чому вона виявилася? — прошу його уточнити.
— Ми обговорювали цілими годинами, а іноді днями й ночами зміст п’єси «Північний вітер», режисерський задум вистави, потім удвох знайшли творче розв’язання для його оформлення, накидали деякі шкіци. Отже, Крістіан Лукач входив у творчу атмосферу своєї майбутньої роботи. Природно, що він мав шкіци як наслідок наших бесід… зроблені під моїм безпосереднім керівництвом. Мушу сказати, така форма співпраці нині дуже зручна й поширена, якщо це вас цікавить. Нема такого театрального сценографа, під чиїм крилом не перебував би бодай один студент, і всі знають, що їхня співпраця сприяє формуванню майстерності того студента.
Підводить голову Петронела — її довге рівне волосся спадає хвилями на спину — і звертає до мене своє вродливе, ніби вирізьблене з криги обличчя, щоб меланхолійно промовити: