Роман
З польської переклали Роман Вишневський та Анатолій Заблоцький
Друкується за виданням: Квашневський К. Загибель судді Мрочека // Доровська З. Таємниця п'ястівських орлів… К.: Дніпро, 1973. С. 241–324.
1. ДВЕРІ ЗАЧИНИЛИСЯ. ЗОСТАЛИСЬ САМІ
Колись хтось написав, що біда, перед тим як прийти, посилає провісником свою тінь. Якби люди протягом тисячоліть не втратили здатності заздалегідь передчувати небезпеку, то нині б передбачали її так само, як щури, що в порту залишають корабель, який має затонути в першому ж рейсі, або ластівки, котрі кидають гнізда в стріхах хат, які незабаром огорне полум'я пожежі.
Але ми втратили таку здатність, і ніхто не допоможе нам її відновити. Певно, тому в Порембі Морській нікому і не снилося бути свідком незвичайних і загадкових подій, які от-от мали статися. Того тихого сонячного дня ніщо не заповідало трагедії.
Було літо. Пізня пообідня пора. Сонце сідало, і від старовинних бароккових кам'яничок лягали подовжені тіні на маленьку, обезлюднілу ринкову площу містечка. Серед площі виділялась мініатюрна ратуша, оточена акуратними квітниками, які в свою чергу обрамляло асфальтове полотно, покреслене, як і личить для шістдесятих років XX століття, всілякими білими лініями — знаками для водіїв та пішоходів, хоч знаки ті, наслідування великих столичних міст, аніякісінького практичного значення для Поремби Морської не мали. У цей час принаймні ані машин, ані перехожих не видно було. Ніщо не могло змусити мешканців у тихий жаркий полудень вийти з дому.
Коло будинку якоїсь установи, бо над входом до нього на овальній емальованій таблиці білів орел, польський державний герб, стояв один-єдиний невеличкий автомобіль. Мабуть, не належав він жодному із тутешніх жителів, бо в багажнику над кузовом горою височіли чемодани та всіляке туристське причандалля, зв'язане новісінькими ременями. Ні в машині, ні поблизу нікого не було видно.
Та от порушили тишу чиїсь повільні кроки. З вузької вулички, що вела до площі, виринув старий чоловік у потертій кепці, вицвілій, невиразного забарвлення, з закоченими рукавами сорочці та широких полотняних штанях із шлейками навхрест. З відерка, яке він ніс, стирчав пензель, а з-під пахви виглядав паперовий звиток.
Старий затримався перед будинком з гербом, зиркнув на вивіску:
Порембо-Морський повітовий суд.
А потім перевів погляд на іншу вивіску, що була збоку:
Повітова нотаріальна контора.
Єжи Гольдштейн,
нотаріус.
Він поставив відерце долі, ще раз обдивився стіну, шукаючи на ній вільного місця. Потім таки знайшов, кивнув ствердно головою, з паперового звитка витяг обережно один аркуш. Решту поклав коло відерця. Вмоченим пензлем провів кілька раз по стіні, обіч нотаріусової таблички, приклав аркуш і розгладив його долонями. Відійшов на крок, критично оглянув. Переконавшись, що папір приліплено як слід, підняв відро і звиток та й рушив собі далі так само неквапно.
На свіжопофарбованій стіні різко виділявся білий прямокутник паперу, обведений широкою чорною рамкою.
СТАНІСЛАВ МРОЧЕК,
голова Порембо-Морського повітового суду, капітан запасу, багатолітній депутат міської ради, учасник визвольних боїв Війська Польського, відзначений кількома державними нагородами, загинув трагічно 6 липня 1967 року.
Похорон відбудеться в полудень 8 липня на місцевому кладовищі, про що повідомляють глибоко засмучені
Племінник і родина.
Погойдуючи відерцем, старий почвалав далі. На ринку знову запала тиша, та враз її порушило легке скрипіння дверей, що вели до приміщення суду. Звідтіль вийшла струнка, гарна світловолоса молода жінка в легкому дорожньому костюмі з жалобною стрічкою на рукаві. Вона зупинилась, переступивши поріг, і, мружачись од сліпучого блиску сонця, трішки повернула голову назад, наче в очікуванні, що хтось має вийти за нею. Наклеєний некролог опинився якраз навпроти її очей. Тільки-но почала читати, як саме вийшов молодий чоловік, високого зросту, з такою ж чорною пов'язкою на рукаві світло-сірого, гарного покрою піджака.
Жінка усміхнулась, але одразу ж набрала серйозного вигляду. Чоловік відповів їй ледь помітною усмішкою. Вона показала очима на стіну. Стоячи плече в плече, прочитали текст. Без смутку, спокійно, розважно.