— Ясно. Я теж так подумав. Без лабораторного аналізу важко визначити все точно, але, за грубим підрахунком, смерть настала років п'ятнадцять-двадцять тому. Багато що залежить од вологості повітря, од того, наскільки добре була замурована стіна, і так далі… Ти більше нічого не можеш сказати про його зуби?
— Ні. Якби взяти одну з цих пломб, може, потім і змогла б сказати щось, розглянувши її під мікроскопом і зробивши хімічний аналіз. Під час окупації, приміром, німці вживали зовсім інший цемент для пломбування, сурогат. Це я знаю, бо кілька схожих старих пломб мені довелося вийняти.
— Гаразд. Візьмемо одну. Може, щось і довідаємось.
Він узяв череп, відніс його в нішу і поклав у попереднє положення. Потім, присвічуючи собі, заходився старанно, кістка за кісткою, оглядати скелет. Раптом випростався.
— Дивись! Куля! Ось, посеред третього лівого ребра стирчить. Бачиш? Значить, стріляли в спину… Певно, від неї й помер. Хвилиночку, зараз її витягну.
За якусь мить на його долоні опинився маленький овальний предмет, покритий іржею. Тадеуш поклав його на стіл і далі продовжував огляд. Але, якщо небіжчик і був оточений якоюсь таємницею, то жодного ключа до неї при обстеженні скелета не вдалося виявити.
— Можеш поставити ліхтаря на стіл… — мовив пошепки, закінчивши свою роботу і витираючи піт з чола. — Більш нічого не довідаємось. Можемо сказати лише, що це був чоловік середніх літ, високий зростом і що його уражено в ліве плече з вогнепальної зброї. Куля пройшла надто низько і влучила в серце. Це сталося кільканадцять років тому, може, й двадцять… Дай-но мені клапоть паперу, он там лежить, на столі. Загорну кулю, пломбу і цю висушену стеблину. її треба покласти окремо. Раптом хтось та зможе встановити, як давно ту квітку зірвано? А втім, квітки могли бути покладені й пізніше, не обов'язково в день смерті… Гаразд, кінчаймо з усім цим.
Галина підійшла до столу за папером і раптом скрикнула, закривши уста долонею.
— Там… — показала на вікно. — Хтось заглядав!
— Дурниці. Вікно ж зашторено. Тобі просто привиділось. Це від нервового потрясіння. У такому стані всілякі марева бачиш. Це не дивина…
Вона не відривала погляду від вікна. Здавалось, навіть не чула чоловікових слів.
— Там… там щілина між шторами… — тихо сказала. — Можу заприсягтися, що бачила око і… частину обличчя.
— Дурниці! — повторив, намагаючись говорити переконано. Однак загасив світло й поспішив до дверей.
Вийшовши на ґанок, трохи постояв нерухомо, прислухаючись. В саду було тихо, лише долинали сплески морських хвиль. З дерев опадали останні краплини. Мрочек навшпиньках зійшов униз і поволі пройшов попід стіною будинку. Дійшов до рогу, виглянув. Місяць освітлював клумбу перед вікном кабінету. Тадеуш уважно обдивився довкола, потім зазирнув у вікно. В кабінеті було темно. Легенько стукнув пальцем по шибці, сказав неголосно;
— Запали світло…
За мить спалахнула лампа. Він побачив у шпарку Галину, що стояла коло письмового столу. Вона дивилася в його бік.
— Добре, — промовив. — Уже повертаюсь.
Роздивившись ще раз навкруги, Мрочек спокійно рушив назад. На ґанку затримався, вслухаючись. Потім увійшов і замкнув за собою двері на засув.
— Таки не було нікого, — здвигнув плечима. — Нерви, кохана… — Він обійняв дружину й торкнувся устами її щоки. — Признатися, цей страхітливий тип і мене теж вивів з рівноваги.
— Присягаюсь, що бачила когось… — повторила тихо вона. — Це не марення. Ти оглянув землю?
— Землю?
— Так. Якщо там справді хтось був, то під вікнами зосталась якісь сліди.
— Там трава… — трохи непевно почав він, розізлившись, що сам не додумався до цього. — Зрештою, вже й пізно. Я сам стояв у тому місці, і якщо навіть були якісь сліди, то я затоптав їх. Ну як це не спало мені на думку — подивитися. Але все це дурниці, Галинко! Нас починає переслідувати уява. Берімось-но до роботи. Чим швидше впораємось, тим краще. А потім — хай навіть тут буде сотня скелетів — мусимо спати! Завтра опівдні похорон, треба відпочити. Ну, я пішов на кухню, зроблю розчин. Укладемо цеглу й затинькуємо…
За годину скінчили. Мрочек критично оглянув стінку, що набрала трішки грубуватого вигляду й зайвих нерівностей, але загалом все вийшло набагато краще, ніж він сподівався. Почепили килим, підсунули стіл і крісло. Галина старанно вимила й натерла підлогу.