— А це ще чому?! Я наклала шар спеціальної, під засмагу, косметики.
— То ж то й воно, — насмішкувато підкреслив я. — Ось якби ти жила тут, то лише б злегка припудрювала ніс і, вже напевно, не вискубувала брів.
Джоанна засміялась і сказала, що ще ніколи не була в селі і хоче досхочу ним натішитися.
— Обридне воно тобі, ще й як, — співчутливо сказав я.
— І чого б то! Я по горло сита лондонською компанією. Можеш посміятися, але я геть-чисто розчарувалась у Полові. І, мабуть, не скоро від нього отямлюсь.
Я завжди ставився скептично до сердечних справ Джоанни, бо, зрештою, всі вони були схожі й відбувалися за одним «сценарієм». Спершу вона до нестями закохувалась у якогось невдаху, невизнаного генія. Вислуховувала його нескінченні скарги й нарікання на весь світ і добивалася, щоб його визнали. Потім він виявлявся невдячним, і глибоко ображена Джоанна заявляла, що її серце розбите, аж поки, бувало, нагодиться інший понурий молодик. Як правило, це траплялося тижнів за три.
Я не переймався любовними драмами Джоанни, але помітив, що життя у провінції стало для моєї чутливої сестри чимось новим, захопливим. Вона охоче збавляла час, роблячи візити чемності. Ми щодня одержували запрошення, радо їх приймали і запрошували до себе. Пас це захоплювало, як нова гра.
Тож я й кажу, що коли ми одержали анонімного листа, він приголомшив і розсмішив нас водночас. Я дивився на нього і нічого не міг утямити. Друковані слова були вирізані й наклеєні на аркуші паперу. В щонайбрудніших виразах анонімник твердив, ніби ми з Джоанною ніякі не брат і сестра.
— Гей, Джеррі, що там таке?
— Якась брудна анонімка.
Я не міг отямитися від струсу, бо якось не чекаєш такого у безтурботному плині лімстокського життя. Джоанна одразу ж зацікавилася листом.
— Та невже? А що в пій?
В романах, я помітив, анонімок намагаються не показувати жінкам, оберігаючи їхні слабкі нерви. На жаль, я не додумався приховати листа від сестри, а відразу дав його їй. Але Джоанна виправдала мою віру в її мужність і твердий характер. Лист лише розважив її.
— Який жахливий бруд! Я давно чула про анонімні листи, але досі жодного не тримала в руках. Вони завжди такі бувають?
— Не знаю. Я їх теж не одержував.
Джоанна захихотіла.
— Слухай, Джеррі, а ти правду сказав про мою косметику. Вони й справді мають мене за повію.
— А ще, — додав я, — треба зважити й на те, що наш батько був високий на зріст, чорнявець із запалими щоками, а матінка — маленька, білява і блакитноока. Просто я удався в батька, а ти — в матір.
Джоанна задумливо кивнула головою.
— Справді, ми геть не схожі. І ніхто не повірить, що ми брат і сестра.
— Хтось таки напевно не повірив.
Джоанні все це видалося страшенно смішним. Вона підняла листа за ріжок і спитала, що з ним робити.
— Найсправедливіше було б зі словами обурення кинути його у вогонь.
Я підтвердив сказане ділом, та так, що Джоанна заплескала в долоні.
— Блискуче, Джеррі! Тобі тільки на сцену. Добре, що в нас і досі є каміни.
— Кинути в кошик на сміття було б не так драматично, — погодився я. — Звісно, можна було б підпалити листа сірником і дивитися, як він поволі горить.
— Чомусь воно завжди не хоче горіти, коли його підпалюєш. Гасне. Тобі довелося б терти сірник за сірником, — сказала Джоанна.
Вона встала і підійшла до вікна, потім рвучко обернула голову.
— Цікаво, хто його написав?
— Боюсь, ми про це ніколи не дізнаємося.
— Так, схоже, не дізнаємося, — задумливо мовила Джоанна і за хвилину повела далі: — Просто незбагненно. Мені чомусь здавалося, що ми їм сподобалися.
— Так воно і є. Це витівки якогось недоумка.
— Може, й так. Пхе, бридота!
Джоанна вийшла з кімнати, а я, курячи цигарку, подумав, що вона таки має рацію. Це бридко. Комусь не подобається наш приїзд сюди, Джоаннина юна і вміло підкреслена врода, хтось захотів зробити їй боляче. Найліпше, напевне, сприймати листа з гумором, та на душі було невесело.
Того ранку прийшов доктор Гріффіт. Ми домовилися з ним, що він ретельно, як і щотижня, мене обстежить. Мені подобався Оуен Гріффіт — смаглявий, незграбний, вайлуватий, але з вправними руками й дуже сором'язливий.
Він сповістив про значне поліпшення мого здоров'я, а потім спитав:
— Як ви себе почуваєте? Мені здається, вам сьогодні не зовсім добре, не від погоди часом?
— Та ні, все гаразд. Просто під час вранішньої кави надійшла брудна анонімка і лишила у роті поганий присмак.