Портфель випав йому з рук, тонке смагляве обличчя вражено витяглося.
— Ви хочете сказати, що теж одержали анонімку?
Я був здивований не менше від нього.
— Отже, вони тут у ходу?
— На жаль, так, віднедавна, — сумно проказав Гріффіт.
— Он воно що! Тоді мені все зрозуміло. А я подумав, що це наш приїзд комусь не припав до душі.
— Ні, ні. Тут щось зовсім інше. Просто… А про що був лист? Принаймні… — Він раптом почервонів і знітився. — Мабуть, мені не слід було питати?
— Заспокойтеся, Гріффіте, нічого особливого. В ньому йшлося про те, що Джоанна ніяка мені не сестра, мовляв, я привіз сюди повію. Оце вам зміст у двох словах.
Його смагляве обличчя спалахнуло від гніву.
— Яке паскудство! А ваша сестра, як вона це сприйняла?
— О, Джоанна в мене молодця. Вона дівчина сучасна і з характером. Її це навіть потішило. До того ж вона таких листів ніколи не одержувала.
— Хвалити бога, — тепло мовив Гріффіт.
— Саме так, напевне, й слід дивитися на анонімки — як Джоанна. І не перейматися.
— Воно-то, може, й так, але… — почав і одразу ж змовк Оуен Гріффіт.
— Що?
— Бачте, містере Бертон, досить цій халепі початися — і вже її не спиниш.
— Уявляю.
— Сподіваюсь, ви розумієте, що це явище патологічне.
— Ви когось підозрюєте?
— Ні, але хотів би знати, хто це. Розумієте, анонімну пошесть, як правило, викликає одна з двох причин: конкретна — коли листи спрямовані проти однієї людини або групи людей, тобто вони мотивовані. Людина має зуба на когось і шукає найбрудніший і найпідступніший спосіб поквитатися. Це підло й гидко, але така людина не конче має бути з якоюсь патологією. Такі випадки легко розкриваються. Найчастіше анонімником буває вигнаний слуга, якась заздрісниця тощо. А ось коли причина не конкретна, а загальна — тоді все значно серйозніше. У такому разі листи надсилаються без розбору і служать одній меті — помститися за власні невдачі. Як я вже сказав — це патологія. З кожною дниною вона зростає. Врешті-решт анонімника викривають; найчастіше ним буває людина, на яку й не подумаєш. Ось так. Щось подібне зайшло торік на півночі графства. Тоді анонімницею виявилася старша відділу дамських капелюшків у великому магазині. Тиха, порядна жінка і працювала в магазині багато років. Але то була особиста ворожнеча. Я знаю, Бертоне, що таке анонімки, тому такий наляканий.
— І давно це почалося?
— Не думаю, та й важко сказати, якщо по правді. Бо коли люди одержують такі листи, то найчастіше нікому про них не кажуть і кидають їх у вогонь. Я сам дістав такого листа. І суддя Сіммінгтон теж. І ще кілька моїх пацієнтів казали мені.
— І всі ті листи на один копил?
— Так, звісно. Все обертається навколо амурів. Це їхня незмінна прикмета, — він посміхнувся. — Сіммінгтона звинувачено у таємному зв'язку з секретаркою — нещасною на вигляд, літньою міс Гінч, якій щонайменше сорок; носить пенсне, а передні зуби в неї як у кроля. Сіммінгтон відніс його просто в поліцію. Мене ж звинуватили у порушенні професійного етикету з пацієнтками. Навіть подробиць не забули вказати. Всі ці листи наївні й безглузді, але страшенно злостиві. — Його лице змінилося, спохмурніло. — Знайте, такі речі можуть бути дуже небезпечними.
— Цілком можливо.
— Бачте, хоч листи й грубі, написані по-дитячому, та рано чи пізно котрийсь із них влучить у слабину. І тоді один бог знає, що може скоїтися! А найбільше мене турбує те, який ефект справить анонімка на підозріливу й неосвічену людину. Для таких усе написане — чиста правда. І тоді слід чекати найстрашнішого.
— Мій лист був досить безграмотний. Мені навіть здалося, що його писала майже неписьменна людина, — сказав я задумливо.
— Хтозна! — кинув Оуен і пішов.
Обмірковуючи все згодом, я відчув, що те «хтозна» занепокоїло мене.
Я не збираюсь удавати, ніби анонімка не зіпсувала мені настрою, бо вона таки його зіпсувала, та я дуже скоро про неї забув. Тоді я не сприйняв її серйозно. Пам'ятаю, я заспокоював себе тим, що, мовляв, таке не диво у віддалених провінційних містечках. Десь — найпевніш, це справа рук якоїсь істерички, одержимої манією скрізь шукати драми.
Та коли всі листи написані так само по-дитячому, вони не накоять багато лиха.
Наступний інцидент, якщо можна так його назвати, стався через тиждень, коли Партрідж процідила крізь зуби, що Беатріс, дівчина, яка приходила вдень допомагати їй, сьогодні не прийде.
— Мені здалося, сер, що дівчина чимось серйозно засмучена, — додала Партрідж.
Я не міг збагнути натяків Партрідж, але подумав собі (і помилився), що в цієї Беатріс негаразд із шлунком, чого Партрідж, з її делікатністю, не могла сказати прямо. Я поспівчував дівчині й висловив надію, що їй скоро покращає.