Коронер зробив усе, що міг, Оуен Гріффіт теж, але вислухавши їхні висновки, я не стримався, щоб не забитись у цікавий до пліток жіночий натовп, і почув, зрештою, те, обридле вже мені: «Немає диму без вогню!» і ще: «Щось там таки було, коли вона наклала на себе руки…»
В цю мить я зненавидів Лімсток за його ницість і брехливих шептух. А Еймі Гріффіт мене просто добила:
— От і все. Бідолаха Дік Сіммінгтон, ось воно все й випливло. Цікаво, чи він хоч здогадувався?
— Але ж ви самі щойно чули, як він сказав, що в тому листі не було й слова правди! — вибухнув я.
— Все правильно. Він так і сказав. Бо ж чоловік завжди покриває свою дружину. Ось і він покриває. Бачте, я давно знаю Діка Сіммінгтона.
— Справді? А ваш брат казав мені, що він усього кілька років як купив цю контору, — здивовано мовив я.
— Так, але Дік Сіммінгтон уже давно приїхав у наше графство і жив на півночі. Я його давно знаю.
Я зачудовано дивився на Еймі, а вона спокійно вела далі:
— Я добре знаю Діка Сіммінгтона… Він гордий, відлюдькуватий, а такі люди бувають великі ревнивці.
— Може, це й пояснює, чому місіс Сіммінгтон боялася показувати йому листа чи сказати про нього. Вона боялася, що через свою ревнивість він не повірить їй, — навмисне сказав я.
Міс Гріффіт подивилася на мене сердито й зневажливо.
— Свята простота! Невже ви думаєте, що жінка отак, з доброго дива, взяла б та й випила ціаністого калію, якби в тому листі була брехня?
— Коронер і ваш брат вважають, що таке можливе…
— Всі чоловіки однакові, — перебила мене Еймі. — Всі за цноту. Але я в це ніколи не повірю. Якщо ні в чому не винна жінка одержить такого брудного листа, вона посміється й викине його геть. Ось що… — вона затнулась, але миттю доказала: — я б зробила.
Та я встиг вловити ту мить, коли вона затнулася, і був майже певен, вона хотіла сказати «Ось що я зробила», тому одразу вирішив дізнатися, чи одержувала вона такі листи.
— Виходить, ви теж одержували анонімні листи? — спитав я її.
Еймі Гріффіт була з тих жінок, які не дозволяли собі казати неправди. Вона помовчала якийсь час, потім почервоніла і відповіла:
— Так, але він мене навіть не схвилював!
— І такого ж брудного? — поцікавився я співчутливо, по-товариському.
— Звісно. Вони завжди такі. Маячня божевільного! Я прочитала кілька слів і, коли зрозуміла, що воно таке, з посмішкою кинула листа у кошик.
— А чому ви не захотіли віднести його в поліцію?
— Навіщо? Що менше розголосу — то краще, я так вирішила.
Щось усередині під'юджувало мене сказати: «Немає диму без вогню», — та я стримався. Натомість спитав, як смерть матері вплине на фінансове становище Мейган. Чи не доведеться їй самій заробляти на прожиття?
— Гадаю, в неї лишилися якісь заощадження від бабусі, та й Дік завжди дасть їй притулок. Але було б краще, якби вона навчилася щось робити, а не тинялася цілими днями без діла.
— Я б сказав, що Мейган зараз у такому віці, коли зовсім не хочеться працювати, — боронив я дівчину.
Еймі спалахнула і сердито зауважила:
— А ви, я бачу, нічим не відрізняєтесь від інших чоловіків і так само боїтеся ідеї жіночої самостійності. Для вас, напевне, просто неприпустимо, щоб жінка опанувала якусь професію. Мої старі батьки думали так само. Я хотіла стати лікарем. Та вони й чути не хотіли про те, щоб платити за моє навчання. А ось на Оуена вони залюбки витрачали гроші. Хоча я могла б стати кращим лікарем, ніж мій брат.
— Мені дуже шкода, повірте. Я розумію, що вам було нелегко. Коли вже вам так хотілося…
Але вона перебила мене і вела далі:
— Я про те вже давно забула. У мене міцний характер. Моє життя таке наповнене й активне. Я найщасливіша людина в Лімстоку. В мене стільки справ. Та, як і колись, я борюся проти старосвітських упереджень, що місце жінки дім — і більш нічого.
— Вибачте, коли я вас образив, — тільки й сказав я. Мені й на думку не спадало, що Еймі Гріффіт може бути такою пристрасною.
Того ж дня на Хай-стріт я зустрів Сіммінгтона.
— Ви не проти, щоб Мейган побула в нас якийсь час? — спитав я в нього. — Джоанні з нею веселіше. Їй так сумно без подруг.
— Хто?.. А, Мейган! О, це так гарно з вашого боку.