— Коли я правильно вас зрозумів, містере Бертон, ви його не зберегли?
— На жаль, ні. Бачте, мені здавалося, що то простий випад проти приїжджого.
Неш порозуміло кивнув головою.
— Шкода, шкода.
— Але вчора моя сестра одержала ще одного. Я не дав їй спалити його.
— Спасибі, містере Бертон, це дуже розумно.
Я пішов до свого столу, де сховав листа, щоб він, бува, не потрапив до рук цікавої Партрідж, і дав його Нешові. Той уважно прочитав, потім підвів голову і спитав:
— Зовні він схожий на попередній?
— Здається, схожий, — відповів я.
— Така сама різниця між конвертом і текстом?
— Точнісінько. Конверт був з машинописною адресою, текст листа виклеєний літерами, вирізаними з книжки.
Неш кивнув головою і поклав листа до кишені.
— Скажіть, містере Бертон, чи не могли б ви поїхати разом зі мною до поліційної дільниці? Ми б там обговорили все докладно і не гаяли зайве часу.
— Звичайно, можу. Це треба зараз?
— Якщо ви не проти.
Біля дверей стояла поліційна машина, в якій ми й поїхали.
— Як ви гадаєте, вам пощастить знайти анонімницю?
Неш упевнено кивнув головою.
— Так, ми докопаємося. Це лише питання часу і витримки. Такі справи розкриваються досить легко, але, на жаль, повільно. Головне — до мінімуму звести кількість підозрюваних.
— Через відсіювання? — спитав я.
— Так. І водночас провадити спостереження.
— Наглядати за поштовими скриньками, вивчати шрифти друкарських машинок, відбитки пальців?
— Саме так, містере Бертон, — усміхнувся Неш.
Сіммінгтон і Гріффіт уже були в поліційній дільниці. Мене відрекомендували високому із запалими щоками чоловікові, одягненому досить просто. То був інспектор Грейвз.
— Інспектор Грейвз приїхав з Лондона допомагати нам. Він експерт з питань анонімних листів, — пояснив Неш.
Інспектор Грейвз сумно усміхнувся. З його вигляду я зрозумів, що життя, проведене у пошуках анонімників, подіяло на нього гнітюче. Однак згодом він почав удавати з себе ентузіаста.
— Такі справи дуже подібні, — почав інспектор зі смутком у голосі. — Ви не повірите, джентльмени, які вони схожі, навіть змістом.
— Два роки тому в нас було щось таке. Інспектор Грейвз тоді допоміг нам, — сказав Неш.
Я побачив, що кілька листів лежали розкладені на столі перед Грейвзом. Очевидно, він вивчав їх.
— Вся складність у тому, щоб добути листи, — провадив Неш. — Люди, як правило, кидають «їх у вогонь або кажуть, що не одержували. Якась дикість! Вони бояться зв'язуватися з поліцією. Народ тут дуже відсталий.
— Однак цього разу в нас досить листів, — сказав Грейвз.
Неш дістав з кишені ще й мого і поклав перед Грейвзом. Той прочитав його, поклав поряд з іншими і задоволено сказав:
— Дуже добре, просто чудово!
Навряд чи я дібрав би саме таких слів для оцінки стилю листів, та експерти, гадаю, дивляться на це по-своєму. Зрештою, я був радий, що хоч хтось має насолоду з усього того набору образ і звинувачень.
Грейвз вів далі:
— Думаю, в нас уже досить листів, щоб розпочати пошуки, але я дуже прошу вас, джентльмени, якщо ви іще одержуватимете, приносьте їх сюди. А коли почуєте, що хтось одержав, то зробіть усе можливе, аби переконати людину прийти з листом до нас. Я вже маю, — він вправно розклав свої експонати на столі, — одного листа до містера Сіммінгтона, якого він одержав ще два місяці тому; одного до доктора Гріффіта; до міс Гінч; до місіс Мадж, дружини різника; одного до Дженніфер Кларк, буфетниці з «Трьох Корон»; одного до місіс Сіммінгтон і ось цього, до міс Бертон. Ага, ось іще один, директорові банку.
— Досить показова колекція, — відзначив я.
— І жодного, що відрізнявся б від листів з попередніх моїх справ! Ось цей разюче схожий на одного з тих, які писала одна дівчина-продавець з універмагу. А цей як дві краплі води схожий на лист школярки з Нортумберленду. Далебі, джентльмени, я б хотів почитати щось нове замість отаких старих як світ.
— Немає нічого нового під сонцем, — пробурмотів я.
— Слушно, сер. Але ви це знали б ще краще, якби працювали у нас.
Неш зітхнув і сказав:
— Справді.
— Ви вже маєте уявлення про анонімницю? — поцікавився Сіммінгтон.
Грейвз відкашлявся і прочитав нам коротку лекцію:
— Між листами є певна схожість, і можу сказати, в чому саме, якщо вам цікаво. Тексти листів складено зі слів, виклеєних з окремих літер, вирізаних з книжки. Книжка давня, надрукована, я б сказав, близько тисяча вісімсот тридцятого року. Зрозуміло, це зроблено, щоб уникнути ризику бути впізнаним за почерком. Більшість людей уже знає про такі речі… Так звана «підробка почерку» для експертний тепер не проблема. На листах немає чітких відбитків пальців, на конвертах теж. Себто, їх доставлено поштою. С відбитки пальців адресатів, а також випадкові. Але жодного разу не трапилося однакових. Звідси можна зробити висновок, що особа, яка їх складала, з обережності одягала рукавички.