Потім Джоанна сказала:
— Залишайтеся з нами полуднати, докторе Гріффіт.
Той ледь почервонів і пояснив, що лишився б, якби не сестра. Вона чекатиме його.
— Я їй подзвоню і все розтлумачу, — вихопилася Джоанна і побігла дзвонити.
З того, як непевно почувався Гріффіт, я зробив висновок, що він таки побоюється своєї сестри. За хвилину повернулася Джоанна і весело сповістила, що все гаразд. Оуен Гріффіт лишився з нами полуднати і виглядав задоволеним. Ми говорили про книжки, п'єси, світову політику, музику, малярство і сучасну архітектуру, а про Лімсток, анонімні листи, місіс Сіммінгтон забули геть, і, здавалося, Гріффітові тільки того й треба було. Він сяяв від щастя. Його похмуре лице просвітліло, і в розмові він виявився цікавим і знаючим. Коли Гріффіт пішов, я сказав Джоанні, що цей хлопець надто порядний для її штучок.
— Звісно, всі ви, чоловіки, один за одного.
— За що ти його так переслідуєш, Джоанно? Не дав спокою вражене самолюбство?
— Може, й так, — відповіла вона.
Того вечора нас було запрошено на чай до міс Емілі Бартон. Ми вирішили піти пішки, бо я вже почувався добре і був певен, що здолаю гору по дорозі назад. Ми, напевне, прийшли зарані, бо двері нам відчинила висока, худа, сувора на вигляд жінка і сказала, що міс Бартон ще не прийшла.
— Але вона знає, що ви прийдете сьогодні, і я про це знаю. Тому, коли ваша ласка, зайдіть і почекайте її.
Це, очевидно, була «Вірна Флоренс». Ми пішли за нею по сходах і опинились у дуже затишній вітальні, щоправда, в ній було забагато меблів. Деякі з них, мені здалося, були з Літтл-Ферзу. Жінка, мабуть, пишалася своєю кімнатою, бо одразу ж сказала:
— Гарненька, правда ж?
— Дуже, — приязно відказала Джоанна.
— Я намагаюся влаштувати для неї все якнайкраще. Звісно, не так, як би мені хотілося і як вона на те заслуговує, їй годиться жити у власному будинку, а не в найманих кімнатах.
Флоренс подивилася з лютим докором спершу на меле, потім на Джоанну. Я відчував, що то був не найщасливіший наш день. Джоанну вилаяли Еймі Гріффіт і Партрідж, а тепер нам обом вичитувала «Дракон Флоренс».
— Я дев'ять років була покоївкою у Літтл-Ферзі, — зауважила вона.
Джоанна, роздратована такою несправедливістю, сказала:
— Але ж вона сама здала будинок у бюро найму.
— Змушена була, — в'їдливо кинула Флоренс. — Вона завжди жила гак ощадливо і скромно. Чому власті не дають їй спокою з тими податками? І тут хочуть урвати собі шмат.
Я скрушно похитав головою.
— Поки була жива стара леді, в їхньому домі завжди водилися гроші. А потім її рідні почали вимирати, сердешні. Міс Емілі доглядала їх. Занапастила себе і своє здоров'я. Я жодного разу не чула від неї нарікань. Така вона терпляча. А тут ще й з грошима скрута! Міс Емілі каже, що акції не дають прибутку, а чому, хотіла б я знати? їм має бути соромно обдурювати літню леді, що не розбирається у цифрах і їхніх махінаціях.
— Усіх спіткало те ж саме, — пояснив я, але Флоренс не вгавала:
— Це зрозуміло, коли йдеться про людей, які самі можуть дати собі раду. А за нею треба доглядати, і я доглядатиму, доки вона буде зі мною. Пильнуватиму, щоб ніхто її не обманював і не засмучував. Я все зроблю для міс Емілі.
Пильно дивлячись нам в очі, щоб її думка таки дійшла до нас, невгамовна Флоренс вийшла з кімнати, обережно зачинивши двері.
— Слухай, Джеррі, ти часом не почуваєш себе кровопивцею? — спитала Джоанна. — Бо я почуваю. Слухай, що з нами коїться?
— Здається, ми щось не так робимо, — сказав я. — Мейган стомилася від нас, Партрідж недолюблює тебе, Флоренс ненавидить нас обох.
— Цікаво, чому все-таки Мейган пішла від нас? — спитала Джоанна.
— Ми їй набридли.
— Не думаю. Боюсь, їй щось натуркала Еймі Гріффіт.
— Коли вони розмовляли вранці на сходах?
— Ніби й недовго розмовляли, але…
Я закінчив думку:
— Ця жінка здатна розтоптати все зі своєю слоновою вдачею! Вона…
Двері відчинилися, і увійшла міс Емілі — розпашіла, трошки захекана й нібито чимось збуджена. Її блакитні очі аж горіли. Вона одразу ж защебетала до нас:
— О дорогенькі, вибачте! Я закуповувала продукти і затрималася. Мені не сподобалися тістечка в «Блу Роуз», якісь несвіжі, тож я пішла до місіс Лайгонз. Тістечка я купую насамкінець, тоді маєш найсвіжішу випічку, а не вчорашню. Але мені так прикро, що я примусила вас чекати, їй-право, це просто негарно з мого боку…
Джоанна вирішила заспокоїти міс Бартон і перебила її:
— Це наша провина, міс Бартон, бо ми прийшли зарані. Джеррі захотів іти пішки, а він тоді так налягає на ноги, що ми завжди приходимо зарані.