Сіммінгтон зробив спробу вичавити усмішку і сказав:
— Дякую, інспекторе, я скористаюся з вашої поради.
Слідом за Нсіном я зайшов до маленької кімнати. Зачинивши за мною двері, Неш сказав:
— Ви приїхали дуже швидко. Як ви дізнались?
Я розповів йому про дзвінок Мейган. Неш викликав у мене симпатію вже тим, що не забував про Мейган.
— Я чув, що ви дзвонили вчора увечері, містере Бертон, і питали про цю дівчину. Чому?
Я розумію, що мій дзвінок видався дивним, тому розповів Нешові про те, як Агнес дзвонила Партрідж і не прийшла.
— Так, розумію… — замислено проказав Неш, потираючи підборіддя. Потім, зітхнувши, вів далі: — Що ж, цього разу вбивство у чистому вигляді. Питання в тому, що знала дівчина. Вона казала що-небудь тій Партрідж? Хоч щось певне?
— Не думаю, але ви можете спитати в неї самі.
— Коли закінчу тут, поїду до неї.
— Що ж насправді сталося? — спитав я. — Чи ви ще не з'ясували?
— Поки що небагато. У служниць був вихідний…
— В обох? — перебив я.
— Так. Мені казали, що раніше у місіс Сіммінгтон були за служниць дві сестри, і вона влаштувала так, щоб вихідний у них припадав на один день. Тож, коли прийшли ці дві, вона вирішила не міняти звичаю. У такий день сім'я вечеряла холодною стравою, залишеною їй на столі. А міс Холланд готувала чай.
— Зрозуміло.
— Все цілком логічно, — провадив Неш. — Кухарка Роуз живе у Нізермікфорді, і щоб дістатись туди у свій вихідний, вона має сісти на автобус, який відходить о пів на третю. Агнес миє посуд після другого сніданку, а Роуз, щоб було роботи порівну, після вечері. Ось що відбувалося вчора: о чотирнадцятій двадцять п'ять Роуз вийшла з дому, щоб устигнути на автобус; Сіммінгтон подався до контори о чотирнадцятій тридцять п'ять; Елсі Холланд з хлопчиками вийшла з дому десь за чверть третя; Мейган Хантер вийшла кататися на велосипеді на п'ять хвилин пізніше. Виходить, Агнес лишилася в домі сама. Як мені сказали, вона завжди виходить з дому між третьою і чверть на четверту.
— І в будинку нікого не лишається?
— А в Лімстоку цим не журяться. Навіть замки не у всіх є. Як я вже казав, о чотирнадцятій п'ятдесят Агнес лишилася в домі сама. Що вона з нього так і не виходила, тепер цілком зрозуміло, бо коли знайшли її тіло, на ній був чепчик і фартух.
— Хоча б приблизно можна встановити час, коли настала смерть?
— Доктор Гріффіт стверджує, що це сталося між другою і пів на п'яту. Це його офіційне свідчення.
— А як її вбито?
— Спочатку вдарили в потилицю, а потім звичайним добре вигостреним кухонним рожном пробили череп. Смерть настала вмить.
Я закурив. Картина була жахлива.
— Досить холоднокровно, — сказав я.
— О так, так. Це зразу впадає в око.
— Хто це зробив? Навіщо? — спитав я, глибоко затягнувшись цигаркою.
— Не певен, що нам коли-небудь пощастить з'ясувати, навіщо саме, — мовив Неш поволі, — але ми можемо здогадуватись.
— Вона щось знала?
— Достеменно так.
— І нікому про це не натякнула?
— Наскільки вдалося встановити, ні. Вона була страх засмучена, каже кухарка. Після смерті місіс Сіммінгтон, як каже Роуз, вона ставала дедалі неспокійнішою і все казала, що не знає, як їй бути. — Неш роздратовано зітхнув і вів далі: — Ось так завжди. Не хочуть люди йти до нас. Не можуть перебороти стійкого упередження проти поліції. Якби вона прийшла і розповіла, що її турбує, то була б зараз жива.
— І вона нічого не сказала жодній з жінок?
— Ні. Так запевняє Роуз. Я схильний їй вірити. Бо коли б вона розповіла, то Роуз виклала б те одразу ж, із багатьма подробицями, які сама ж таки й вигадала б.
— Збожеволіти можна — ми нічого не знаємо, — сказав я.
— Але ми можемо здогадуватись, містере Бертон, адже я дещо з'ясував.
— Тоді вже легше.
— Того дня після другого сніданку, коли місіс Сіммінгтон заподіяла собі смерть, у обох служниць був вихідний і їх не було в домі. Але Агнес повернулася майже одразу.
— Ви це точно знаєте?
— Так. У неї є хлопець — молодий Ренделл. Він працює в рибній крамниці. У середу крамницю зачиняють рано, і він прийшов, щоб зустріти Агнес біля будинку Сіммінгтонів і погуляти з нею або піти в кіно, як буде дощ. Наша анонімниця, написавши брудного листа Фредові Ренделлу про Агнес, вирішила, що між ними все кінчено і дівчина піде гуляти з кимось іншим. Але того дня вони зустрілися і одразу ж страшенно посварились, Агнес повернулася в дім, сказавши Фредові, що не вийде, доки той не вибачиться.