— Он воно що! — приголомшено мовив я. — Але ж місіс Сіммінгтон тільки тиждень тому як померла!
Еймі Гріффіт знизала плечима:
— І я про те саме кажу. Якісь дурниці! Та ви ж знаєте, які люди. Міс Холланд дівчина молода і вродлива, а цього досить. І потім, бути гувернанткою для дівчини — не перспектива. Я б не здивувалася, якби їй захотілося завести дім і чоловіка. Звісно, — не вгавала вона, — бідолаха Дік Сіммінгтон і гадки про те не має! Він і досі не може отямитися після смерті Монл. Але ж ви знаєте чоловіків! Коли дівчина завжди поряд, піклується про нього, віддано доглядає дітей, то він почуває себе у боргу перед нею.
— І ви вважаєте, що Елсі Холланд плекає якісь надії? — спитав я тихо.
— Та ні, зовсім я так не вважаю, — обурилася Еймі Гріффіт. — Мені дуже шкода, що на неї так кажуть. Тому я намагалася пояснити Мейган, щоб вона повернулася додому. Це краще, ніж лишати Діка Сіммінгтона і дівчину самих.
Я потроху почав розуміти. Еймі Гріффіт весело всміхнулась і сказала:
— Ви вражені, містере Бертон, почувши наші невинні містечкові плітки? Я вам так скажу: люди завжди лихословлять, — вона засміялась і пішла геть.
Біля церкви я зустрів містера Пая. Він розмовляв з Емілі Бартон. Старенька була розчервоніла і збуджена. Містер Пай зрадів мені:
— А, містере Бертон, доброго ранку. Як поживає ваша мила сестричка?
Я розповів йому про Джоанну.
— Але чому вона не прилучається до нашого провінційного парламенту? Нас усіх так вразила ця подія. Як-не-як убивство! І де! У нашому забутому богом містечку. А звучить, як зі сторінок «Санді Н'юспейпер». Не найцікавіший із злочинів, щоправда. Підле брутальне вбивство маленької служниці.
— Це жахливо, — сказала міс Бартон. — Така хороша дівчина. Вона прийшла до мене з притулку «Сент Клотільд Хоум» ще дівчинкою. Була така здібна і стала гарною служницею. Партрідж не могла нею нахвалитися.
— Агнес приходила вчора на чай до Партрідж. Еймі Гріффіт, напевне, казала вам, — ніби між іншим кинув я.
— Так, так, вона казала. І дивувалася, бо це щось нове для служниці дзвонити по телефону господареві дому, — згадав містер Пай.
— Партрідж ніколи б собі такого не дозволила. Я просто дивуюсь Агнес, — обурено заявила міс Бартон.
— Ви відстали від життя, люба леді. Моїх двоє супостатів цілими днями дзвонять по телефону і закурили увесь будинок. Мусив нагримати на них. Але що ти їм скажеш, коли Прескотт чудово готує, хоча й запальний, а місіс Прескотт — першорядна покоївка?
— Справді, містере Пай, вам дуже пощастило з прислугою. Ми всі про це знаємо.
Я негайно втрутився у розмову, бо не хотів, щоб вона переходила в буденне русло.
— Звістка про вбивство розлетілась так швидко, — сказав я.
— А це вже як завжди, — сердито мовив містер Пай. — Досить різникові чи пекареві щось почути, як за хвилину весь Лімсток знатиме. У них справжня комора чуток. На жаль, Лімсток перевівся: анонімні листи, вбивства, — які хочеш злочини.
Емілі Бартон раптом нервово заявила:
— Вони навіть не підозрюють, навіть гадки не мають, що… обидва злочини пов'язані один з одним.
Містер Пай одразу ж ухопився за її думку.
— Цікаво, цікаво. Дівчина щось знала, тому її і вбили. Так, так. Цілком вірогідно. Ви просто молодець, міс Бартон.
— Мені більше несила цього терпіти, — уривчасто сказала міс Бартон і, різко обернувшись, пішла геть.
Містер Пай подивився їй услід, і його рожеве лице херувима зморщилося у лукавій посмішці.
— Чуйна душа. Чарівна істота, правда? Просто з минулої епохи. Тепер таких немає. Напевне, мати була з міцним характером. На ній трималася сім'я, здається, з 1870 року. Вони прожили ніби під ковпаком. Люблю стрічатися з такими типами.
Мені не хотілося говорити про людей минулої епохи.
— Що ви думаєте про все це? — спитав я.
— Про що саме?
— Анонімні листи, вбивства…
— Про спалах злочинності у нашому містечку? А ви?
— Я перший вас спитав, — мовив я ґречно.
— Знаєте, я цікавлюся усякою ненормальністю. Це моє хобі. Такі, здавалося б, непідхожі люди, а роблять фантастичні речі. Візьмімо хоча б випадок з Ліззі Борден. Йому немає якогось більш-менш розумного пояснення. І тут моя порада поліції: вивчайте характер. Облиште відбитки пальців, зіставлення почерків, закиньте мікроскопи, а натомість вивчайте, що і як роблять люди, їхню поведінку і навіть те, як вони їдять. Чи сміються без усяких причин.
Я здивовано звів брови.
— Божевілля?
— Саме. Саме божевілля, але вам його не побачити.