— Я знаю. Ви не зрозуміли, до чого я веду. Я лише подумав, що коли хочеш накласти на себе руки, то скоріше віддаєш перевагу великій дозі снотворного, ніж синильній кислоті.
— Можливо. Але з другого боку, синильна кислота ефективніша й надійніша, коли справді хочеш укоротити собі віку. Бо, скажімо, самогубцю, що наковтався барбітурату, можна врятувати, якщо не гаятись.
— Зрозуміло. Дякую вам, докторе Гріффіт.
Гріффіт вийшов. Я теж попрощався з Нешом і пішов додому.
Джоанни вдома не було, принаймні я ніде її не знайшов, зате побачив загадкову записку на телефоннику, залишену мені або Партрідж.
«Якщо подзвонить доктор Гріффіт, скажіть, я не можу у вівторок, а ось у середу або в четвер зможу».
Я звів брови і пішов до вітальні. Вмостившись у найзручнішому кріслі (щоправда, жодне з них не назвеш зручним, бо всі були з рівними спинками, що нагадувало про покійну місіс Бартон), простягнув ноги і спробував усе як слід обміркувати.
Раптом я згадав, що своєю появою Оуен перебив. нашу розмову з інспектором, коли той саме збирався назвати ще тих двох, підозрюваних. Цікаво, хто б де міг бути?
Партрідж, напевне, перша? Адже книжку з вирізаними сторінками знайдено тут. Крім того, Партрідж могла спокійно пробити голову своїй учениці, що нічого не підозрювала. Ні, Партрідж не можна відкидати.
А хто ж другий? Може, місіс Кліт? Вона не сходить з язиків.
Я заплющив очі і почав аналізувати отих чотирьох, таких непідхожих, по черзі. «Маленька, лагідна, тендітна Емілі Бартон? Що можна висунути проти неї? Пожертвувала своїм життям ради інших. Щиро боїться навіть згадувати про «щось непристойне». Занапащене життя, хвороблива цнота — може, це й штовхнуло її на злочин? А чи не підходжу я до всього надто по-фрейдистському? Пам'ятаю, лікар казав, що такі цнотливі старі леді під анестезією бурмочуть що завгодно. Хто б подумав, що вони й слова такі знають.
Еймі Гріффіт? У ній не відчуваєш пригнобленості чи депресивності. Завпеди бадьора, енергійна, таланиста. В неї наповнене, клопітливе життя. Хоча місіс Дейн Калтроп якось сказала про міс Гріффіт: «Бідолашна». З якого приводу?.. Якась згадка про… Ага, ось! Оуен Гріффіт казав про анонімні листи на півночі графства, де він колись практикував. Може, то теж була її робота? Схоже на простий збіг. Але ж тоді… Так, так, тоді знайшли анонімницю. Нею виявилася школярка».
Раптом стало холодно, напевне, протяг від вікна. І в кріслі незручно. Чому так мулько і тривожно?
Думай далі… Еймі Гріффіт? Припустімо, це була вона, а не та школярка. Еймі приїжджає в Лімсток і починає тут свою чорну справу. Зрозуміло, чому Оуен Гріффіт виглядав таким нещасним і змученим. Він підозрює. Так, він підозрює…
Містер Пай? Ні, він дуже милий чоловічок. Уявляю лишень, як він усе це робить. Та ні, смішно навіть…
Ця записка на телефоннику у передпокої… Чому вона не дає мені спокою? Гріффіт і Джоанна: він упадає за нею. Ні, не тому вона мене турбує. Було щось інше…»
Все попливло перед очима. Я поринав у сон і подумки повторював: «Немає диму без вогню. Немає диму без вогню. Тож-то й воно. Все зв'язане між собою». Потім уві сні я гуляв вулицею з Мейган. Повз нас проходила Елсі Холланд. Вона була прибрана нареченою, і люди шепотіли: «Нарешті вона одружується з доктором Гріффітом. Вони таємно давним-давно заручені…» Потім я бачив церкву, і ми зайшли до неї; Дейн Калтроп правив службу латиною. І в розпалі цього всього несподівано вскочила місіс Дейн Калтроп і закричала:
— Пора з цим кінчати, я вам кажу! Пора кінчати!
Хвилину-другу я не міг збагнути, сплю чи ні. Потім мені прояснилося, і я зрозумів, що сиджу в кріслі у вітальні Літтл-Ферзу, а переді мною місіс Дейн Калтроп гнівно виголошує:
— Пора з цим кінчати, я вам кажу!
Я скочив з крісла і почав вибачатися:
— Даруйте, я, здасться, заснув. Що ви казали?
Місіс Дейн Калтроп сердито била кулаком об долоню і гриміла далі:
— Пора покласти цьому край! Ці листи! Вбивство! Не можна допускати, щоб убивали дітей!
— Я з вами згоден, але що ви пропонуєте?
— Ми повинні щось робити!
Я трохи зверхньо посміхнувся:
— А що саме?
— Нам слід очистити Лімсток! Я колись казала, що він безгрішний. Я помилялася — він злий.
Я почав дратуватися.
— Так, моя шановна леді, — сказав я не зовсім чемно, — і що ж ви збираєтеся робити?
— Та звісно ж, припинити все це.
— Поліція робить усе можливе.
— Коли вчора вбили Агнес, то, значить, їхніх зусиль замало.
— А ви знаєте щось краще?
— Зовсім ні. Я нічого не знаю і тому хочу викликати експерта.