Я похитав головою:
— У вас нічого не вийде. Скотленд-ярд може задовольнити прохання лише констебля графства. Втім, зі Скотленд-ярду вже прислали Грейвза.
— Я не це маю на увазі, тобто не такого експерта. Потрібен хтось, хто знається на анонімних листах і вбивствах, а найбільше — на людях, на мотивах. Їхньої поведінки.
Це був незвичайний погляд, але я відчував, що ним не слід нехтувати.
Не встиг я розтулити рота, як місіс Дейн Калтроп кинула довірним тоном:
— Я негайно про це подбаю, — і так само несподівано зникла.
Наступний тиждень, гадаю, був найнезвичайніший у моєму житті. Все діялось як уві сні. Не було нічого певного.
Слідство у справі Агнес Водделл не лишило в Лімстоку нікого байдужим. Нічого нового не пощастило з'ясувати. Лишалося чинним попереднє формулювання: «Особи чи осіб, причетних до вбивства, де встановлено».
Бідолашну Агнес Водделл, що була опинилась у центрі уваги всього містечка, справно поховали у тихому дворі старої церкви, й життя в Лімстоку потяглося, як і раніше. А втім, ні. Останнє твердження, здається, не зовсім точне. Не так, як раніше… Тепер в очах кожного чаїлась недовіра, страх. Сусід підозрював сусіда. Слідством було встановлено, що Агнес Водделл убив мешканець Лімстока, бо в усій окрузі не бачили невідомих або волоцюг. Людина, що вдарила Агнес Водделл по голові, а потім устромила в мозок загострене рожно, прогулюється вулицями Лімстока, робить закупки тощо. Але ніхто її не знає. Тому й кажу, що дні минали, як у маренні. Я дивився на кожного, як на можливого злочинця. Це було жахливо!
А вечорами, запнувши штори, ми з Джоанною знов і знов перебирали всі, навіть найфантастичніші можливості, сперечалися. Джоанна твердо трималася думки, що це справа рук містера Пая, я ж, повагавшись трохи, схилився до попередньої версії про міс Гінч. Але наставав вечір, і ми неухильно поверталися до обговорення всіх можливих злочинців:
Містер Пай?
Міс Гінч?
Місіс Дейн Калтроп?
Еймі Гріффіт?
Партрідж?
І весь час, сповнені передчуттів, чекали нових подій. Та нічого не траплялося. Наскільки ми знали, ніхто більше не одержував анонімних листів. Неш зрідка наїжджав, але що він робив і що готувала поліція, я не відав. Грейвз не з'являвся.
До нас приходила на чай Емілі Бартон. Інколи Мейган. Оуен Гріффіт займався своєю практикою. Ми ходили пити херес до містера Пая і на чай до священика. Місіс Дейн Калтроп не виказувала більше тієї войовничої люті, яку мені випало бачити під час нашої останньої зустрічі. Я навіть подумував, що вона про все забула. Здавалося, її тепер більше непокоїли метелики-білани, що завелися на цвітній капусті.
Ми дуже гарно провели вечір у Калтропів. Їхній будинок старий, але приємний, з великою і затишною вітальнею. У Калтропів була гостя — лагідна літня леді. Вона весь час щось плела з білої ворсистої вовни. До чаю були теплі ячні коржики, що їх заніс і поставив на стіл сам вікарій. Він був радий нам і не приховував цього; вів лагідну ерудовану бесіду.
Я не хочу сказати, що ми обминули у своїх розмовах убивство, аж ніяк. Міс Марпл, гостя, була заінтригована подіями, тим більше, що, як вона вибачливо сказала: «У провінції зовсім немає про що поговорити!» Вона також висловила припущення, що вбита дівчина, напевне, була дуже схожа на її Едіт: «Така вона гарненька, невеличка, але вельми беручка служниця, щоправда, не дуже метикувата».
У міс Марпл була кузина, а в кузини — племінниця, так ось зовиця тієї племінниці теж мала багато клопоту з анонімками, тому-то стару леді й зацікавили події у Лімстоку.
— Скажіть-но мені, люба, що кажуть люди у містечку? Що вони думають про все це? — спитала вона.
— Гадаю, підозрюють міс Кліт, — відповіла Джоанна.
— О ні, — заперечила місіс Дейн Калтроп, — тепер ні.
Міс Марпл поцікавилася, хто така міс Кліт, і Джоанна пояснила, що міс Кліт була місцева відьмачка і, шукаючи підтримки своїм словам, спитала:
— Правда ж, місіс Дейн Калтроп?
Вікарій пробурмотів довгу цитату латиною, напевне, про злу силу відьом, цитату, яку ми всі вислухали у шанобливому порозумілому мовчанні.
— Вона трохи не при своєму розумі, — сказала дружина вікарія. — Дуже любить виставлятися. Коли місяць уповні, ходить збирати всякі трави, зілля і робить так, щоб усі це бачили.
— А дурненькі дівчатка, напевне, ходять до неї шукати ради, — сказала міс Марпл.
Я побачив, як вікарій зібрався виголосити нову цитату латиною, і негайно втрутився:
— Але чому саме тепер люди не повинні підозрювати її? Всі вважають, що це вона писала листи.