Врешті озвалася міс Марпл:
— О! Я чула, що дівчину вбито рожном. Це жахливо! Але водночас це знімає всяку підозру з міс Кліт. Бачте, вона могла просто наврочити дівчині, і та згасла б сама собою.
— Просто диво, які живучі старі повір'я і забобони, — пробурмотів вікарій.
— Це не забобони, а факти, — зауважила місіс Дейн Калтроп.
— І дуже неприємні, — додав я.
— Ви казали, містере Бертон, що чужий у цих краях, але побували у світах і знаєте різні сторони життя. Мені здається, ви могли б розібратися у цій огидній справі.
Я щиро всміхнувся і сказав:
— Найбільше, що мені вдалося, це побачити сон, де все сходилося і гарно вкладалося. Та коли я прокинувся, усе виявилося нісенітницею.
— Цікаво, цікаво. Розкажіть-но, як там воно було у тій вашій нісенітниці.
— О, почалося з ідіотської фрази «немає диму без вогню». Люди наче схибнулися на ній. А потім вона змішалася з військовими термінами: димова завіса, клаптик паперу, записка на телефоннику… Стривайте, це вже інший сон.
— А цей про що?
Стара леді не могла вгамуватися.
— У нім Елсі Холланд, Сіммінгтонова гувернантка, одружувалася з доктором Гріффітом, а вікарій читав обряд латиною. Потім з'явилася місіс Дейн Калтроп. Вона заборонила оголошувати імена заручених і вимагала негайно все припинити. Але ці останні слова були вже не уві сні, — сказав я з усмішкою. — Я прокинувся і побачив вас коло себе.
— І я мала слушність, — заявила місіс Дейн Калтроп, але цього разу досить м'яко, що я з приємністю відзначив.
— А звідки взялася записка на телефоннику? — спитала міс Марпл, звівши брови.
— Боюсь, я тут щось наплутав. Це було не уві сні, а перед ним. Я проходив повз телефон у передпокої і побачив на телефоннику записку. Джоанна залишила її мені або Партрідж, якщо їй подзвонять.
Міс Марпл подалася вперед. На обох щоках у неї палали рум'янці.
— Ви не образитесь на мене, коли я запитаю, що було у тій записці? — Вона кинула оком на Джоанну. — Я перепрошую, моя люба.
— О, тут немає нічого образливого. Сама я не пригадаю, що там було. Може, Джеррі пам'ятає. Напевне, щось страшенно тривіальне.
Щосили напружуючи пам'ять, я урочисто переказав зміст записки, неабияк потішений пильною увагою літньої леді. Правду кажучи, я боявся, що вона розчарується, бо їй, напевне, хотілося почути щось сентиментально-романтичне. Але ні, вона кивнула головою, всміхнулася і, здавалось, лишилася задоволена.
— Я так і думала, що в ній мало бути саме таке.
— Яке це — таке, Джейн? — гостро запитала місіс Дейн Калтроп.
— Буденне, — відповіла міс Марпл коротко, потім задумливо подивилася на мене і несподівано сказала: — Я бачу, ви дуже розумний чоловік, хоч і молодий. На жаль, у вас мало певності в собі. Слід бути впевненішим, містере Бертон!
— Ради бога, не заохочуйте його, — засміялася Джоанна. — Він і так високої думки про себе.
— Заспокойся, Джоанно, міс Марпл розуміє мене, — сказав я.
Міс Марпл відклала своє плетіння.
— Бачте, — почала вона якось сумно, — гарно обставлене вбивство — це як вдалий фокус.
— Спритність рук обманює зір?
— Не лише це. Треба примусити всіх дивитися не туди і не на те, що слід. Відвертання — так, здається, це називається.
— Виходить, усі шукали божевільного не там де треба, — здогадливо мовив я.
— Я схильна думати, що слід шукати когось при повному розумі і здоровому глузді, — виправила міс Марпл.
— Дійсно, про це і Неш казав, — задумливо підхопив я. — Пам'ятаю, він був певен, що треба шукати респектабельну людину.
— І це дуже важливо, — погодилася міс Марпл.
Здавалося, ми всі погоджувалися з цим.
— Неш вважає, що анонімні листи надходитимуть іще. Як на вашу думку? — звернувся я до місіс Дейн Калтроп.
— Цілком може бути, — погодилася вона.
— Якщо поліція каже, то так воно і має бути, — заявила раптом міс Марпл.
Я намагався дійняти місіс Калтроп і вів далі:
— Скажіть, вам ще й досі шкода анонімниці?
— А чом би й ні? — спалахнула вона.
— У даному разі я з вами не згодна, люба моя, — зауважила міс Марпл, а я напосідав ще дужче:
— Ці листи довели людину до самогубства і накоїли стільки лиха!
— А ви теж одержували, міс Бертон? — спитала раптом міс Марпл.
Джоанна хихикнула і відповіла:
— О! Аякже! Там таке було написано!
— Схоже, першими на перо до чорнописців потрапляють люди молоді і гарненькі з себе, — сказала міс Марпл.
— Тому й дивно, що Елсі Холланд досі не одержала жодного листа, — нагадав я міс Марпл.
— Стривайте, це та гувернантка у Сімміигтонів, що вам снилася, містере Бертон? — пожвавішала міс Марпл.