— Ставте.
— Ви не дуже полюбляєте Hipo Вулфа і, звісно, не любите мене. Чому ж вам хочеться подати комісарові такий рапорт, після якого позбавити нас ліцензій буде нелегко?
— Я цього не казав!
— Пусте! — Я постукав пальцем по пакету з-під молока. — Ось цьому підтвердження! То все ж таки — чому?
Кремер підвівся — мовчки, спокійно, як і годилося в його літах і при його статурі, — підійшов навшпиньки до дверей, різко їх відчинив і вистромив голову в коридор. Очевидно, інспектор, на відміну від мене, не був такий певний, що не привів за собою «хвоста». Потім він причинив двері, зайшов до ванної, і звідти в кімнату долинув шум води. За хвилину Кремер повернувся з повною склянкою в руці. Він неквапом випив воду, поставив склянку на стіл, сів і, примружившись, глянув на мене.
— Уже тридцять шість років я служу в поліції, — промовив нарешті вія, — і оце вперше мені захотілося перекласти свої обов'язки на когось іншого.
Я всміхнувся самими очима.
— О, ви мені лестите! Тобто містеру Вулфу.
— Дурниці! Ні він, ні ви, мабуть, не знаєте, що таке лестощі, коли вони обліплені гарними ярликами. Слухайте, Гудвіне, я хочу вас із Вулфом про щось повідомити. Тільки вас. Ні Лона Коуена, ні Саула Пензера, ні Лілі Роуен — нікого. Ясно?
— Ясно. Не розумію тільки, нащо ви приплутуєте сюди міс Роуен, адже вона лише моя подруга. До того ж немає рації розповідати нам те, чим ми не зможемо скористатися.
— Ще й як зможете! Але я нічого вам не казав. Про це нікому й ніколи ні слова!
— Гаразд. Тут, правда, немає зараз містера Вулфа, щоб і він дав слово честі. Але я зроблю це й за нього. За нас обох. Даємо вам слово честі.
— Досить і цього. Записувати нічого не треба — у вас і так не пам'ять, а магнітофон. Вам що-небудь каже ім'я Морріс Елтхауз? — І Кремер повторив прізвище по складах.
— Газети я читаю, — кивнув я головою. — Один із злочинів, який вам не вдалося розкрити. Вбитий пострілом у груди. Наприкінці листопада. Зброї не знайдено.
— У п'ятницю двадцятого листопада ввечері. Труп знайшла другого дня вранці прибиральниця. Смерть настала між восьмою вечора в п'ятницю і третьою ночі в суботу. Куля поцілила в груди, пройшла крізь серце й, зачепивши ребро, вийшла навиліт через спину. Потім ударилася в стіну на висоті сорока дев'яти дюймів над підлогою, але вже втратила силу і тільки колупнула штукатурку. Елтхауз лежав горілиць, випроставши ноги. Ліва рука вздовж тіла, права на грудях. Одягнений, але без піджака, в самій сорочці. У кімнаті порядок, ніяких слідів боротьби. Як ви й сказали, зброї не знайдено. Я розповідаю не дуже швидко?
— Ні.
— Якщо у вас виникнуть запитання, перебийте мене. Це сталося у вітальні його квартири на третьому поверсі — Арбор-стріт, будинок номер шістдесят три. У квартирі дві кімнати, кухня і ванна. Елтхауз мав тридцять шість років, він жив там три роки, самотою і досить просто. Журналіст, за останні чотири роки написав сім статей для журналу «Тік-Ток». У березні цього року збирався одружитись із двадцятирічною дівчиною на ім'я Меріан Хінклі з редакції «Тік-Ток». Я міг би, звичайно, розповідати далі. Міг би навіть принести сюди досьє. Але там немає нічого про те, що він робив, де бував, з ким бачився і товаришував. У всякім разі, нам його досьє не допомогло.
— Ви забули згадати про одну невеличку деталь — калібр кулі.
— Нічого я не забув. Кулі не було. Там її не було.
Я витріщив очі:
— Оце-то так! Збіса охайний вбивця!
— Та вже ж. Охайний і розсудливий. Він, схоже, стріляв з револьвера калібру 0,38 чи й більшого. Тепер іще дві деталі. Перша: останні три тижні Елтхауз збирав матеріали про ФБР для статті в журналі «Тік-Ток». Але в квартирі не виявлено ніякого сліду тих матеріалів, анічогісінько. Друга: у п'ятницю близько одинадцятої вечора троє агентів ФБР вийшли з будинку номер шістдесят три на Арбор-стріт, завернули за ріг, сіли в машину й поїхали.
Я сидів і мовчки дивився на Кремера. Є багато причин мовчати, але головна полягає в тому, що людині просто нічого сказати.
— Отже, виходить, що Елтхауза вбили ті троє, — провадив далі Кремер. — Але чого вони приходили до нього — щоб убити? Звичайно, ні. Тут можливі кілька версій. Найвірогідніше, на мою думку, така: вони подзвонили до нього по телефону, Елтхауз трубки не взяв, і вони вирішили, що його немає вдома. Тоді вони приїхали на квартиру, подзвонили в двері, але господар знов не відповів. І вони самі відімкнули двері і ввійшли зробити таємний обшук. Елтхауз схопився за револьвер, але один із тих трьох вистрілив перший. У Вашінгтоні їх там добре вчать цього діла. Потім вони взяли те, по що прийшли, і вшилися, а кулю прихопили з собою — адже вона була з їхнього револьвера.