— Будьте ви прокляті! — вилаявся красень. — Суд буде федеральний. А посвідчення належать представникам федеральної служби!
— Можливо. Навіть якщо ви ті, за кого себе видаєте, я маю виправдання. Та облишмо міркування. Як на мене, важко повірити, що представники федеральної служби, покликані стояти на варті закону, самі незаконно переступають поріг мого дому. Очевидно, я маю право тримати ні посвідчення доти, доки буде доведено, що вони справжні..
— Як ви збираєтесь це зробити?
— Побачимо. Я почекаю, як розвиватимуться події. Якщо посвідчення справжні, то хтось із вашого начальства, мабуть, мені подзвонить. Може, навіть сам містер Регг.
— Вгодоване мурло! — знову процідив худорлявий. Видно, за скрутних обставин його лексикон був не вельми багатий.
— Я, по суті, чоловік поблажливий, — відказав Вулф. — Ви вдерлися в мій дім ще й намагаєтесь видати себе за представників закону. Два тяжкі кримінальні злочини відразу! Якщо ви озброєні, нам слід забрати у вас зброю, а також інструменти, якими ви відімкнули замок у моїх дверях. Сумніву немає: ви збиралися проникнути до цього кабінету й виламати шухляди. Хіба ж по для цього ви надягли рукавички?! Раджу вам піти звідси негайно. Ці четверо джентльменів не люблять ні зломщиків, ні агентів ФБР і залюбки скористаються нагодою принизити вас. Ідіть же, сто чортів!
Фебеерівці стояли й тільки мовчки дивилися на Вулфа. Погляд красеня проходив між Фредовим плечем та моїм, а худорлявого — праворуч від Фреда. Потім вони перезирнулися, знов глянули на Вулфа й рушили до дверей. Оррі, не опускаючи пістолета, позадкував до передпокою. Оррі любить тримати в руках пістолет. Саул вийшов через вітальню у передпокій і вже ввімкнув там світло. Ми з Фредом попростували за фебеерівцями. Коли вони підійшли до вхідних дверей, Саул розчинив їх, а Оррі та я стали поруч із ним і дивилися вслід непроханим гостям, поки вони спускалися на тротуар. Ми майже не сумнівалися, що десь поруч стояв і третій фебеерівець, однак його ніде не було видно. Ті двоє повернули ліворуч на Десяту авеню, але ми не стали виходити з будинку й проводжати їх до машини. Перше ніж причинити двері, ми оглянули замок і переконалися, що він цілий. Коли я взяв двері на засув, Фред зауважив, що у ФБР, певно, найкраща колекція ключів у світі.
Потім ми всі повернулися до кабінету. Вулф стояв посеред килима і розглядав щось у руках. То був олівець-ліхтарик, що його впустив красень. Нарешті Вулф кинув ліхтарика мені на стіл і вигукнув:
— Розмовляти! Всім розмовляти!
— Пропоную нагороду! — голосно сказав я. — Фотографія в рамці Дж. Едгара Гувера тому, хто добуде магнітофонну стрічку із записом усього, що тут діялося, і пошле ту стрічку Гуверові!
— Господи, — промовив Фред, — якби тільки вони спробували зчинити бійку!
— Я хочу шампанського! — заявив Саул.
— Дайте віскі! — підхопив Оррі. — Я хочу їсти!
Була за двадцять хвилин восьма. Ми гуртом, у тім числі й Вулф, вирушили на кухню, і всі навперебій розмовляли. Вулф заходився викладати все підряд з холодильника — ікру, паштет із гусячої печінки, осетрину, цілого копченого фазана. Саул відчинив морозилку й дістав лід для шампанського. Ми з Оррі знайшли в буфеті пляшки. Фред спитав, чи можна йому зателефонувати додому, і я дозволив ще й попросив переказати дружні мої вітання, але втрутився Вулф:
— Скажіть, що затримаєтесь тут до ранку. Залишаться всі. Вранці Арчі повезе наші трофеї до банку, і ви поїдете з ним. Думаю, вони нічого не зроблять, а може, щось і спробують. Фреде, нічого не розповідайте ні дружині, ані взагалі нікому. Це ще не кінець, це тільки непоганий початок. Якщо ви, джентльмени, бажаєте чогось гаряченького, то я за хвилин двадцять подам оленину по-йоркширському. Якщо Арчі, звісно, зварить яйця.
Всі в один голос відмовились, і це було мені дуже з руки. Страх як не люблю варити яєць!