Місіс Бранер висловила сподівання, що ця розмова буде таки дуже важлива, бо ж через неї вона спізнюється на ділову зустріч.
— У вас не може бути й наполовину такої важливої розмови, як ця, — запевнив я клієнтку. — Забудьте про всі свої зустрічі. За чверть до одинадцятої, ні на секунду пізніше, ви повинні бути в кабінеті Вулфа.
— Сьогодні?! Але ж я не можу!
— Ви можете й повинні бути. Ви вже двічі мені заявляли, нібито вам не до вподоби мій тон, але все це дрібниці проти того, що ви почуєте, коли відмовитесь прийти. Містер Вулф може навіть повернути вам ті сто тисяч.
— Але чому? Що скоїлося?
— Я всього-на-всього кур'єр. Ви про все дізнаєтесь, коли прийдете. Це не просто важливо — це життєво важливо.
Коротка пауза.
— За чверть до одинадцятої?
— Або й раніше.
Довга пауза.
— Гаразд. Я прийду.
— Чудово. Ви славний клієнт! Якби не ваше багатство, я б з вами одружився!
— Що ви сказали?
— Нічого. — І я повісив трубку.
Після шести годин сну я почував себе не дуже свіжим, однак, усвідомлюючи, яке важливе моє доручення, гнаний у спину зимовим вітром, швидко простував до банку «Контіненталь Бенк енд Траст Компані» на Лексінгтон-авеню. Не багатьом щастить мати такого охоронця, який ішов зі мною, — найкращий на всьому просторі між двома океанами, до того ж збіса чудовими океанами! По-вашому, ми були занадто обережні? А що, коли б я був спіткнувсь і вдарився головою об камінь чи зустрів раптом морську сирену, яка б мене зачарувала, а насправді виявилася агенткою ФБР?! Адже ж удерлися вони до нас у дім, то чого б їм не постежити за мною на вулиці?
У банку я спершу спустився вниз, до зали особистих сейфів, і замкнув там посвідчення. Потім одержав нагорі на чек п'ять тисяч доларів, щоб поповнити наш запас готівки. І тут мені спало на думку: адже відтоді, як я поклав на рахунок наш аванс, минуло рівно дев'ять днів, година в годину. Тоді я гадав, що в нас один шанс із мільйона. Але тепер…
Нам довелося поспішати, щоб повернутися додому раніше, ніж за чверть до одинадцятої, і ми таки ледве встигли. Ми саме скидали в передпокої пальта, коли я побачив крізь шибки в дверях, як до будинку підкотив «роллс-ройс» місіс Бранер. Вона зійшла на ґанок, і я відчинив перед нею двері. Фред із Оррі вже хотіли були піти, але я сказав їм залишитись.
— Місіс Бранер, — промовив я, — дозвольте відрекомендувати вам трьох джентльменів, які задля вас шістдесят миль тряслись у фургоні, згорнувшись калачиком у забитих дерев'яних ящиках і які вчора ввечері, тримали під дулами пістолетів двох агентів ФБР, поки містер Вулф уставляв їм клепки.
— Я… Мені дуже приємно.
— Я так і думав. Отже, містер Саул Пензер, містер Фред Деркін і містер Оррі Кетер. Місіс Бранер, вам доведеться трохи побути з містером Пензером. Якщо ви не заперечуєте, я залишу ваше хутро у вітальні. Зараз сюди прийде Річард Регг, начальник ФБР у Нью-Йорку, а йому не треба бачити тут вашого хутра.
Місіс Браиер широко розплющила очі, але не промовила жодного слова. Я знову вирішив одружитися з нею, попри її купу грошей. Я допоміг їй скинути хутро, а Фред з Оррі рушили до сходів, щоб зайти збоку до «південної вітальні» й зупинити Джервіса й Кірбі, якщо ті надумають спуститися вниз і перебити нашу розмову.
В лівому кутку передпокою, біля кухні, є ніша, а в ній, на рівні очей, — невеликий отвір. Зсередини цей отвір затулений дощечкою, а по той бік, у кабінеті, на ньому висить хитромудра картина з водоспадом. Якщо стати в ніші й відсунути дощечку, то крізь отвір і водоспад на картині можна побачити майже весь кабінет і, звичайно, чути все, про що в ньому розмовляють.
Я провів місіс Бранер до ніші — Саула ми взяли з собою, — відсунув дощечку й показав отвір.
— Як я й попереджав, — промовив я, — зараз сюди прийде Регг. Містер Вулф і я розмовлятимемо з ним у кабінеті. Містер Пензер принесе вам з кухні табуретку, й ви сядете. Я не знаю, скільки триватиме розмова — може, хвилин з десять, а може, й дві години. Ви зрозумієте не все з того, що почуєте, але цілком достатньо. Якщо вам захочеться кашлянути або чхнути, вийдіть хутенько на кухню. Саул подасть вам знак, якщо…