Пролунав дзвінок у двері. Я виглянув з ніші. На сходах стояв Річард Регг. За п'ять хвилин до призначеного часу! Я наказав Саулові принести для Місіс Бранер табуретку і, коли він пішов на кухню, рушив сам до передпокою. Біля дверей я озирнувся. Саул кивнув мені головою, і я відчинив двері.
Річард Регг мав сорок чотири роки. Він мешкав з дружиною та двома дітьми у квартирі в Брукліні. У ФБР служив уже п'ятнадцять років. Детективам відомо багато чого. Регг був десь такий, як я, на зріст і мав довгасте обличчя з випнутим підборіддям. Ще років чотири, а може, й три, і він геть облисіє. Регг не простяг мені руки, одначе повернувся до мене спиною, коли я взявся помагати йому скинути пальто. Отже, певною мірою він мені довіряв. Я провів його до кабінету й запропонував червоне шкіряне крісло. Та Регг не сів, а спершу оглянув кімнату, і мені вже навіть здалося, що він надто придивляється до картини з водоспадом. Але моя тривога була марна. Регг усе ще стояв, коли почувся шум ліфта, що спускався вниз, і з'явився Вулф. Не доходячи до свого столу, він спинився і промовив:
— Містер Регг? Я Hipo Вулф. Сідайте.
Вулф підійшов до свого крісла, і Регг сів, але тут-таки, видно, збагнув, що з усіх у кімнаті нервується тільки він, і вдав, ніби байдуже відкинувся на спинку крісла. Їхні погляди зустрілися. Від свого столу Вулфових очей я не бачив, зате Регг сидів просто переді мною.
— Я про вас знаю, — промовив Регг, — хоч ми з вами ніколи й не бачились.
Вулф кивнув головою:
— Не всі дороги сходяться.
— Але наші тепер зійшлися. Ця розмова, очевидно, записується?
— Ні. Устаткування для цього є, але зараз воно вимкнуте. Можна розмовляти спокійно. Я цілий тиждень підозрював, що в цьому будинку все підслуховується. Та й тепер у вас може бути з собою якийсь мікрофон. Я б теж міг увімкнути магнітофон, проте, як уже сказав, не зробив цього. Та годі про це.
— Ми ваш будинок не підслуховували.
Вулф ледь помітно стенув плечима.
— Годі про це. Ви хотіли зі мною побачитись?
Пальці Perra вп'ялись у бильця крісла. Однак самовладання він не втрачав.
— Як ви й сподівалися, — відповів Регг. — Але не варто гаяти часу на ці хитрування. Мені потрібні посвідчення, які вчора ввечері ви силоміць відібрали у двох наших співробітників.
Вулф підніс руку. Також не втрачаючи самовладання.
— Але ж хитруєте ви! — відказав він. — Візьміть назад слово «силоміць». До сили вдалися ваші люди. Це вони силоміць вдерлися в мій дім. Мені просто довелося силі протиставити силу.
— Я хочу одержати їхні посвідчення.
— Ви берете назад слово «силоміць»?
— Ні. Я тільки припускаю, що для такої вашої поведінки були підстави. Віддайте посвідчення, і ми розмовлятимемо на рівних.
— Пхе! Ви що — самі йолоп чи мене маєте за йолопа? Я не збираюся розмовляти з вами на рівних. Ви захотіли побачитися зі мною, бо я примусив вас це зробити. Але якщо ви прийшли сюди верзти дурниці, то можете собі йти. Вам змалювати ситуацію так, як я її бачу?
— Змалюйте.
Вулф повернув до мене голову:
— Арчі, лист місіс Бранер!
Я підійшов до сейфа і дістав лист. Вулф кивнув головою в бік Perra, і я простяг листа тому. Поки Регг читав, я тримав аркуш у руці. Він прочитав раз, тоді вдруге — вже повільніше і навіть не глянувши на мене. Потім я вернувся до свого столу й сховав листа в шухляду.
— Оце-то документ! — промовив Регг до Вулфа, — Щоб ви знали: коли за місіс Бранер та членами її сім'ї і велося певне стеження, — а я цього не визнаю, — то робилося воно в зв'язку з перевіркою політичної благонадійності.
Вулф кивнув головою:
— Ну звісно, ви завжди так кажете. Звичайнісінька брехня. Отже, змальовую ситуацію. Вчора ввечері ваші люди пішли звідси, залишивши мені свої посвідчення, і не зважилися попросити допомоги в поліції. Вони розуміють, що коли проти них виставлять звинувачення у незаконному проникненні до приватного житла і справа дійде до слідства, симпатії нью-йоркської поліції та районного прокурора будуть на боці потерпілих. Ви це добре знаєте і намагатись одержати посвідчення законним шляхом не будете, отож ви їх і не одержите. Я залишу їх у себе. Пропоную вкласти угоду. Ви зобов'яжетесь припинити будь-яке стеження за місіс Бранер та членами її сім'ї і знайомими, а також підслуховувати її телефон, а…
— Я не визнав, що за ними стежать!
— Облиште!.. Якщо ви… Ні. Простіше буде сказати так: стежили ви чи ні, а сьогодні з шостої години вечора ваша контора зобов'яжеться перестати стежити за місіс Бранер, членами її сім'ї, знайомими і службовцями, за її домом, а також підслуховувати її телефонні розмови, перестане стежити за містером Гудвіном і мною та нашим будинком. А я зобов'яжусь лишити посвідчення там, де вони тепер зберігаються — тобто в моєму сейфі у банку, не вживати ніяких заходів проти ваших людей за той їхній незаконний напад на мій дім і не розголошувати цієї справи. Така ситуація і така моя пропозиція.