— Лист, — зауважив нотар Пекорілла, — типовий для злочину на любовному грунті. Незважаючи на ризик, месник хоче, щоб його жертва по одержанні попередження знову катувалася своєю провиною і заздалегідь умирала зі страху.
— Воно-то так, але аптекар не вмирав зі страху, — втрутився викладач Лаурана. — Того вечора, прочитавши листа, він трохи схвилювавсь, але потім заспокоївся і навіть жартував з цього приводу.
— Звідки вам знати, що людина приховує в душі? — озвався нотар.
— А яка потреба приховувати? Якщо ворухнулися якісь підозри щодо анонімника, то найпростіше…
— … поділитися ними з приятелями і вахмістром карабінерів, — ущипливо виснував нотар.
— А чом би й ні?
— О мій любий друже! — здивовано, з лагідним докором заявив нотар Пекорілла. — Уявіть собі, мій любий друже, що аптекар Манно, хай йому земля пером, у хвилину кволості чи нападу божевілля… Адже всі ми люди, еге ж?
Шукаючи підтримки, він обернувся до присутніх, і всі дружно закивали.
— Аптеку найчастіше одвідують жінки, а вони вважають аптекаря мало не своїм лікарем… Словом, для мужчини спокуса… Гарна дівчина чи молода жінка… Признатися, ваш слуга покірний по знас, чи грішив з прекрасною статтю небіжчик, але хто може заприсягтися.
— Ніхто, — погодився дон Луїджі Корвая.
— Ось бачте, — вів далі нотар. — І я навіть наважусь сказати, що деякі підстави для такої підозри є… Чого гріха таїти: небіжчик одружився з розрахунку. Досить подивитися на його благовірну, горопашну, щоб пропали всякі сумніви, жінка вона доброзвичайна, чеснотлива, це все так, але ж на вроду не вдалася…
— Він вибився із злиднів, — додав дон Луїджі, — і як усі, хто злидарював, був скупуватий і навіть жадібний, надто замолоду… Потім, уже після одруження, коли він забагатів за стойкою аптеки, він змінився. Та й то лише зовні.
— Саме так: лише зовні. Бо в глибині душі він залишався людиною замкнутою, потайливою. Але не в цьому суть. Згадайте, як він поводився, коли мова заходила про жінок?
На це нотареве запитання тут же озвався дон Луїджі:
— Він не пускав ні пари з уст, лише слухав.
— Авжеж, а це певний знак, що він не з тих, хто про жінок базікає, він воліє за краще діяти. Іноді він усміхався, мовляв: «Ви балакуни, а я практик». До того ж треба врахувати, що він гарний з себе.
— Всі ваші здогади, любий нотарю, нічогісінько не доводять, — промовив викладач Лаурана. — Даймо, що аптекар ославив дівчину чи, висловлюючись мовою старовинних романів, насміявся з молодиці — навіть якщо це правда, все одно дивує, чому він після одержання листа не поділився з вахмістром своїми підозрами щодо анонімника.
— Я вам скажу чому. Коли людям доводиться обирати, що краще: віднайти вічний сумир чи втратити родинний, багато хто воліє перше, — втрутився в суперечку комендаторе Дзерілло з таким виглядом, ніби шкодував, що він досі ще не мав нагоди зробити такий вибір.
— Але вахмістр, виявивши такт… — ще раз спробував заперечити викладач Лаурана, — міг би…
— Дурниці! — урвав його нотар і одразу додав: — Пробачте, але я розтлумачу вам усе згодом.
Похоронний кортеж уже прибув до каплиці, до вшановували пам'ять покійних, а нотар саме мав виступати з надгробним словом про небіжчика аптекаря.
А втім, викладач Лаурана не потребував нотаревого пояснення, він і сам знав, що сказав дурницю.
Того самого вечора після похорону поліцейський комісар дуже обережно, непрямо, натяками намагався з'ясувати у вдови Манно, чи не з'являлася в неї бодай колись, адже таке може трапитися з кожним, тінь, лише тінь підозри, що її чоловік крутить роман. Ні-ні, до зради тут могло й не дійти, проте, можливо, якась жінка, спокусниця, вчащала до аптеки, коротше кажучи, чи не було чогось у у цьому дусі. Поліцейському комісарові досить було якоїсь легенької зачіпки. Проте вдова відповідала незмінно й твердо:
— Ні!
І все ж поліцейський комісар не здався. Він запросив до себе служницю і, по-батьківському розмовляючи з нею, по шестигодинному допиті вирвав у неї признання, що одного разу в аптекаревій родині була невеличка сварка. Подружжя посварилося через одну дівчину, котра, на думку хазяйки, занадто часто приходила до аптеки. Аптека, містилася на першому поверсі будинку, і хазяйці, при бажанні, легко було перевірити, хто прийшов чи пішов.