— А я ніколи не повірив би, — сказав Лаурана.
— Природно… Знаєте, в чому тут річ? Якось у одному трактаті з філософії, в розділі про релятивізм, я прочитав, що коли ми не бачимо простим оком лапок у сирних черваків, то це аж ніяк не означає, що й самі черви не бачать їх. Я теж червак у тому самому сирі, через те й бачу лапки в інших черваків.
— Досить цікаво…
— Не дуже, — сказав священик. І, гидливо скривившись, додав: — Навколо кожного з нас кишать черви.
Ця гірка репліка мало не спонукала Лаурану на повну відвертість. Може, розповісти священикові все, що стало йому відомо про обставини вбивства і про поїздку Рошо до Палермо? Парох — чоловік розумний, проникливий, має великий життєвий досвід і вміє мислити незалежно. Ану ж йому вдасться тут-таки знайти ключ до загадки? Але вчитель одразу ж відмовився від свого наміру, згадавши, що парафіяльний священик надто любить побалакати, любить похизуватися своїм вільнодумством, виставити себе як людину без забобонів, розкішника; і потім ні для кого не таємниця, що парох не терпить каноніка, отже, діставши нагоду кинути тінь на родину високошанованого святого отця, він без вагань скористається нею, розголосить усе почуте від Лаурани, та ще й збагатить його версію власними домислами. Але раптова недовіра Лаурани пояснювалася також підсвідомою неприязню до поганого священнослужителя, хоча в глибині душі він і не вірив, що серед них трапляються добрі. Можливо, цю неприязнь передала йому мати, бо вона не раз обурювалася з негідної поведінки пароха церкви святої Анни, чия розбещеність, мовляв, особливо впадає у вічі поряд з благочестивими звичаями каноніка.
— Ну, а якщо виключимо Розелло, то кого ще в районі можна назвати впливовим синьйором?
— Дайте мені подумати, — сказав парох. Потім спитав: — Сенаторів і депутатів ми теж виключимо?
— Так.
— Тоді слухайте: комендаторе Феделі, адвокат Лавіна, доктор Джакопітто, адвокат Анфоссо, адвокат Еванджеліста, адвокат Бойяно, професор Камерлато, адвокат Макомер…
— Проблема явно нерозв'язана.
— Авжеж, нерозв'язана, я вам про це одразу сказав.
— Їх багато, дуже багато. Значно більше, ніж може уявити собі той, хто по длубається в тому самому сирі. Але, даруйте мені, чого вам раптом заманулося розв'язувати цю проблему?
— З цікавості, простої цікавості. Якось я зустрів у поїзді одного чоловіка, і той заговорив зі мною про такого собі синьйора з наших країв, що багатіє, як би це висловитися, з незаконних оборудок…
Відколи Лаурана почав розплутувати клубок злочину, він призвичаївся брехати майже не замислюючись. Іноді це навіть непокоїло його трохи, так ніби він відкрив у собі приховану ваду.
— В такому ралі… — кинув священик і провів у повітрі рукою, наче відмахуючись від дріб'язкового клопоту. Але в погляді його майнула тінь недовіри.
— Даруйте, що я забрав у вас стільки часу, — сказав Лаурана.
— Коли ви прийшли, я саме читав Казанову, його «Мемуари, написані власноручно»… Французькою мовою, — додав він самовдоволено.:
— Я досі цього не читав, — сказав Лаурана.
— Не скажу, щоб була велика різниця з оригіналом, можливо, переклад не такий кучерявий… Якраз перед вашим приходом у мене майнула думка, що, коли розглядати ці мемуари як своєрідний підручник з еротики, то доходиш цікавого й неминучого висновку: звабити за одним разом двох або трьох жінок куди легше, аніж звабити тільки одну.
— Справді? — здивувався вчитель.
— Запевняю вас, — сказав священик, притуливши руку до серця.