Ніколи ще Кін так глибоко не переймався чужою долею. Йому пощастило звільнитися від Терези. Він її здолав її ж таки зброєю, перехитрував і замкнув. І ось вона вже сидить за його столиком, чогось, як завжди, вимагає, як завжди, свариться, і нове в ній тільки одне: годящий фах, який вона собі надбала. Однак її руйнівна діяльність спрямована не на нього — на нього вона майже не звертає уваги, — а на чоловіка, який сидить навпроти і якого природа вже й так скалічила жалюгідною етимологією. Кін у великому боргу перед цим чоловіком. Треба для нього щось зробити. Він його поважає. Якби пан Фішерле не був такий делікатний, він просто запропонував би йому гроші. Вони йому запевне знадобилися б. Але він не хоче ображати його в жодному разі. Хіба що повернутися до тієї розмови, яку по-жіночому нахабно урвала Тереза?
Він дістав портмане, й досі туго напхане великими купюрами. Довго, всупереч власному звичаєві, тримаючи його в руках, вибрав з нього всі гроші й почав спокійно їх перелічувати. Пан Фішерле мав навіч переконатися, що пропозиція, яку Кін оце збирався йому зробити, — не така вже й велика пожертва. Дійшовши до тридцятої стошилінгової купюри, Кін поглянув згори вниз на коротуна. Очевидно, той уже вгамувався, й можна зважитися зробити подарунок. Кому охота рахувати гроші? Фішерле крадькома позирав навсібіч; тільки на чоловіка, котрий лічив перед ним гроші, він, здавалося, не звертав жодної уваги — певна річ, через делікатність і відразу до звичайних грошей. Кін не дав збити себе з пантелику, він лічив далі, але тепер уже гучно, виразно, піднесеним голосом. Подумки він вибачався перед коротуном за свою настирливість, завваживши, якого болю завдає його вухам. Карлик неспокійно крутився на стільці. Згодом поклав голову на стіл — так він затулив собі принаймні одне вухо. Вразливий чоловік. Потім завовтузився біля жінчиних грудей. Що він там робить? Розширює груди? Вони в неї й так досить широкі; ні, він затуляється від Кіна. Дружина все це терпить і не каже тепер жодного слова. Мабуть, розраховує на гроші. Але тут вона прогадала. Тереза нічого не дістане. На сорок п’ятій сотні коротун уже не міг стримувати своїх мук і благально прошепотів:
— Цсс! Цсс!
Серце в Кіна розм’якло. Чи не звільнити цього чоловіка від подарунка? Зрештою, не можна ж людину силувати. Але ні, потім він буде ще й радий, можливо, навіть утече з цими грішми й здихається цієї Терези. На п’ятдесят третій Фішерле вчепився дружині в обличчя й, мов несамовитий, прокаркав:
— Ти вгамуєшся чи ні? Чого ти хочеш, дурепа несусвітенна? Що ти тямиш у шахах? Теля безмозке! Як же ти мені остобісіла! Іди геть!..
Після кожної відрахованої банкноти він казав щось нове; жінка мала збентежений вигляд і поривалася піти. Це Кіна не влаштовувало. Нехай би побачила, як він робитиме коротунові подарунок. Нехай би позлилася через те, що самій нічого не перепаде, а то яке ж чоловікові від цього задоволення? Самі гроші його не потішать. Він, Кін, має передати їх Фішерле ще до того, як вона піде.
Кін дійшов до круглого числа — це мало бути шістдесят — і припинив лічити. Потім підвівся й узяв у руку сотку. Він узяв би їх краще відразу кілька, але не хотілося ображати карлика ні надто великою сумою, ні надто малою. Щоб надати своєму наміру ще більшої врочистости, хвилю він постояв мовчки, випроставшись на весь зріст. Потім заговорив, і так ґречно він ще не говорив зроду.
— Вельмишановний пане Фішерле! Мені несила втриматися від прохання, з яким я хотів би до вас звернутися. Зробіть мені ласку й прийміть цей невеличкий внесок до вашої, як ви зволили висловитися, стипендії!