Фішерле хутенько й тихенько виповзає з-під ліжка й стає на свої криві ноги. Вони вже затерпли, він похитується й тримається за край ліжка. Дружина зникла; тим краще, без неї спокійніше. Довготелесий гість лежить у ліжку сам, можна подумати, він спить. Фішерле плескає його по плечу й гучно питає:
— Ви граєте в шахи?
Гість і справді спить. Треба його розбуркати. Фішерле хоче схопити його обіруч за плечі. Цієї миті він помічає щось у своїй лівій руці. Невеличкий пакунок, він заважає, покинь його, Фішерле! Він розмахується, пальці не випускають пакунка. «Ви що?! — кричить він. — Що ви собі надумали?» Пальці не розтуляються. Вчепились у пакунок, неначе в щойно виграну королеву. Він придивляється ближче, пакунок — то пачка банкнот. Навіщо їх викидати? Вони йому знадобляться, адже він бідний як руда миша. Вони належать, либонь, оцьому гостеві. Той і далі спить. Банкноти належать Фішерле, тому що він мільйонер. Звідки тут узявся цей гість? Запевне якийсь чужоземець. Фішерле хоче з ним зіграти. Нехай читають табличку біля під’їзду. Навіть покататися на автомобілі не дають. Обличчя чужоземця здається йому знайомим. Відвідини з «Неба»? Було б непогано. Одначе це той, що з книжкової галузі. Що їй тут треба, цій книжковій галузі, книжковій галузі? Колись Фішерле був у нього на службі. Він ще мусив спершу розстилати пакувальний папір, а тоді...
Від сміху Фішерле згорблюється ще дужче. Отак, сміючись, він і прокидається. Він стоїть у готельному номері, спати він мав у сусідній кімнаті, а гроші він украв. Хутчій геть звідси! Йому треба до Америки. Він притьма ступає два, три кроки до дверей. І як тільки він міг так гучно сміятися! Книжкову галузь він, мабуть, розбудив. Фішерле прослизає назад до ліжка й переконується, що вона спить. Книжкова галузь викаже його. Не така вона дурна, щоб не виказати. Він ступає стільки ж кроків назад до дверей, цього разу вже повільніше. Як йому вшитися з готелю? Цей номер на четвертому поверсі. Він неодмінно збудить портьє. Завтра його схопить поліція — ще до того, як він сяде в потяг. Чому вона схопить його? Бо він горбань! Фішерле вороже обмацує горб своїми довгими пальцями. У холодну він більш не хоче. Ті свині ще відберуть у нього шахи. Щоб діставати від гри насолоду, він має тримати в руках фігури. Вони змусять його грати лише подумки. Такого ніхто не витримає. Він хоче бути щасливим. Книжкову галузь можна було б порішити. Єврей так не вчинить. Чим він його порішить? Можна було б узяти з нього слово, що він не викаже. «Слово або смерть!» — скаже йому Фішерле. Цей чоловік запевне боягуз. Слово він дасть. Та чи можна на такого телепня покластися? З ним будь-хто зробить що завгодно. Він своє слово зламає не просто так — він зламає його з дурної голови. От дурна голова, ці великі гроші в руках у Фішерле. Америці гаплик. Ні, він таки дасть чосу. Нехай спробують його спіймати. Як не спіймають, то в Америці він стане чемпіоном світу. А якщо все ж таки спіймають, він повіситься. Ото розкіш! Тьху, дідько його матері! Нічого з цього не вийде. У нього нема шиї. Якось він уже пробував повіситися за ногу, то вони перетяли мотузку. А за другу ногу він тепер не вішатиметься, ні!