— Не важко зрозуміти чому, — висновує мораль зі своєї розповіді Кін. — Адже йдеться лише про тварин чи птахів. А до них можна ставитися байдуже. Їхньою поведінкою править дурість. Чому птахи не летять собі геть? А коли вже їм попідтинали крила, то чому вони бодай не відплигують якомога далі вбік? Чому знов дають заманити себе до кліток? Їхня біда — в їхній пташиній дурості! А сам собою викуп, як і будь-який забобон, має глибокий сенс. Наскільки глибоко такий вчинок впливає на людину, яка його здійснює, залежить, звичайно, від того, що вона викуповує. Замініть цих сміховинно дурних птахів книжками — справжніми, мудрими книжками, — і ваш учинок набуде надзвичайно високої моральної цінности. Ви навертаєте на праведну путь заблукану людину, яка шукає пристанища в пеклі. Будьте певні, тепер того Шіллера вдруге на ешафот не потягнуть. Виправляючи людину, яка за нинішніми законами — я б сказав, за нинішнім беззаконням — вільно порядкує своїми книжками, так ніби це птахи, тварини, раби чи робітники, ви полегшуєте й долю самих книжок. Прийшовши додому, людина, якій у такий спосіб нагадали про її обов’язок, припаде до ніг тих, кого доти вважала своїми слугами, але кому в духовному сенсі мала б слугувати сама, й заприсягнеться виправитись. І навіть якщо вона зачерствіла так, що виправитись уже не годна, то з пекла завдяки викупу пощастить вирватися бодай її жертвам. Знаєте, що таке пожежа в бібліотеці? Атож, пожежа в бібліотеці на сьомому поверсі! Спробуйте це собі уявити! Десятки тисяч томів... Це ж мільйони сторінок... Мільярди літер... Кожна з них горить... благає... волає... кличе на допомогу... Тут можуть луснути барабанні перетинки, може не витримати серце... Та годі про це! Я вже багато років не почувався таким щасливим, як сьогодні. Ми не звернемо зі шляху, на який ступили. Щоб стримати спільну біду, ми зробимо не багато, але зробимо! Якщо кожне гадатиме собі: скільки в мене самого тої сили, — то нічого не зміниться, і це лихо розповзатиметься далі. До вас я відчуваю безмежну довіру. Ви були образилися, бо я не розповів вам про свій план заздалегідь. Але він набув чітких обрисів тієї миті, коли мене безмовно штовхнули твори Шіллера. Тоді я не встиг вам нічого сказати. Зате зараз я скажу вам обоє гасел, під якими триватиме наша акція: діяти, а не скиглити! Діяти, а не розпускати нюні! Скільки у вас грошей?
Фішерле, який Кінову розповідь спершу перебивав роздратованими вигуками на кшталт: «Та яке мені діло до тих японців!» або: «А чого не золотих рибок?», а набожних прочан уперто обзивав тільки «волоцюгами», не пропускаючи повз вухо, однак, жодного слова, вгамувався, коли мова зайшла про те, що вони вдвох із Кіном можуть зробити та про плани на майбутнє. Він саме розмірковував про те, як урятувати свої гроші на поїздку до Америки — гроші, які йому належали, які він уже тримав у руках, жива готівочка, і які з обережности довелося тимчасово повернути. Цієї хвилини Кінове запитання «Скільки у вас грошей?» змусило його спуститися з неба на землю. Фішерле зціпив зуби й мовчав — певна річ, лише з ділових міркувань, а то б він сказав оцьому все, що думає. До нього почав доходити сенс усієї цієї комедії. Шляхетному панові було шкода винагороди за знахідку, винагороди, яку Фішерле чесно заслужив. Цей пан виявився надто великим страхополохом, щоб витягти в нього ці гроші вночі. Та він ніколи б їх і не знайшов. На ніч Фішерле сховав їх, щільно зібгавши, між ногами.
І що ж він зробив, цей порядний чоловік, так званий учений і бібліотекар, а насправді навіть не фахівець у книжковій галузі, просто такий собі пройдисвіт, який вільно розгулює тільки через те, що не має горба, — що ж він, питається, зробив? Тоді, щойно вийшовши з «Неба», він був раденький дістати назад свої бозна-де накрадені грошенята. Боявся, що Фішерле покличе решту своїх, тим-то швиденько й виклав винагороду за знахідку. А щоб знов запопасти й ті десять відсотків, великодушно запропонував: «Ідіть до мене на службу!» Одначе що ж він робить далі, цей авантурник? Далі він прикидається божевільним. Треба визнати, в нього це виходить чудово. Фішерле попався на гачок. Цілу годину той корчив перед ним, Фішерле, всілякі почуття, доки хтось трапився з книжками. І він на радощах жертвує йому тридцять два шилінги, сподіваючись дістати від Фішерле в тридцять разів більше. Працює з таким розмахом, а жалюгідної винагороди за знахідку бідному кишеньковому злодієві шкодує! Які ж дріб’язкові всі ці великі цабе! Просто нема чого й сказати. Фішерле на таке не сподівався. А від цього божевільного й поготів. Ну гаразд, бути навсправжки божевільним йому не конче, але чому він такий нечистий на руку? Фішерле з ним за це поквитається. А як уміє розказувати всілякі гарненькі баєчки! Розум цей чоловік має. Зразу видно різницю між бідним кишеньковим злодієм і авантурником першої марки. У готелі такому повірить будь-хто. Фішерле теж мало не повірив.