Справжню ненависть відчував він, однак, до другої групи. Ті, хто до неї належав, ховали книжки на спині. Щоб зацікавити й розпалити покупця, вони в найкращому разі показували з-під пахви краєчок книжки. Навіть найкращі пропозиції вони сприймали з недовірою. Відкрити сумку чи розгорнути пакунок відмовлялися. Торгувалися вони до останньої хвилини, а насамкінець щоразу вдавали, ніби їх ошукали. Траплялися з-поміж них і такі, котрі, сховавши гроші, потім усе ж таки поривалися піднятись до пекла. У таких випадках Кін переходив на тон, якому й сам дивом дивувався. Він заступав їм шлях і поводився з ними так, як вони того й заслуговували: вимагав негайно повернути гроші. Почувши це, ті кидалися навтіки. Краще невеликі гроші в кишені, думали вони, ніж великі десь аж під дахом. Кін не мав сумніву, що нагорі платять величезні суми. Що більше грошей віддавав він сам, що менше їх залишалося в нього, то глибше пригнічувала його думка про несумлінну конкуренцію отої нечистої сили нагорі.
Із третьої групи ще не приходив ніхто. Але Кін не мав сумніву, що вона є. Її представників, чиї прикметні риси Кін знав, як отче-наш, він виглядав терпляче і з тугою. Колись прийде той, хто носить свої книжки з насолодою, чий шлях до пекла встелено муками, хто знеможено впав би, коли б з ним не було його друзів, від яких він безнастанно дістає наснагу. Ходить він, мов сновида. За скляними дверима з’являється його постать, він зволікає: як би їх штовхнути так, щоб не завдати його друзям ані найменших страждань? Йому це вдається. Любов робить людину винахідливою. Уздрівши Кіна, втілення свого власного сумління, він стає червоний мов рак. Напруживши всю свою силу волі, він робить над собою зусилля й ступає кілька кроків уперед. Голова в нього похилена. Біля Кіна, перше ніж той устигає забалакати до нього, він, скоряючись внутрішньому наказу, зупиняється. Він здогадується, що звелить йому власне сумління. Лунає страшне слово: «Гроші». Він здригається, наче засуджений до гільйотини, й гучно схлипує: «Не треба! Не треба!» Він грошей не візьме, скорше сам собі встромить кинджал у груди. Він кинувся б навтікача, але сила його полишає, до того ж, щоб не нашкодити друзям, слід уникати будь-якого різкого руху. Сумління обіймає його й промовляє до нього втішні слова. Один покаянний грішник, каже він, вартий більше, ніж тисяча праведників. Можливо, він заповість йому свою бібліотеку. Коли цей чоловік прийде, він на часинку покине свій пост — той один, котрий нічого не бере, вартий тисячі тих, хто хоче більше. Чекаючи, він віддає цій тисячі те, що має. Може, хто-небудь з першої групи вдома все ж таки замислиться над своїм життям. На другу він надій не покладає. Жертв він рятує всіх до одної. Саме задля цього, а не задля власної втіхи, він тут і стоїть.
Праворуч над головою в Кіна висіла табличка, яка суворо забороняла спинятися на сходах, у коридорах, а також біля опалювальних батарей. Фішерле ще першого дня звернув на неї увагу свого смертельного ворога.
— Люди ще подумають, що ви не маєте вдома вугілля, — сказав він. — Тут стовбичать тільки ті, в кого нема вугілля, а їм це не дозволяють. Їх проганяють. Тільки марно опалюють. Щоб клієнти не застудили собі розуму, як підійматимуться сходами. Хто мерзне, нехай одразу забирається геть. А то ще зігріється. Хто не мерзне, той може залишатися. На вас як поглянеш, то відразу подумаєш, що вам холодно.
— Але ж батарея стоїть на сходах між поверхами, аж на п’ятнадцять східців вище, — відказав Кін.
— Задурно тепла не дають, навіть трішечки. А знаєте, там, де оце ви стоїте, я теж уже стояв, і мене все ж таки витурили в шию. — Фішерле не збрехав.
Кін розумів, що тутешні конкуренти аж-аж-аж зацікавлені спровадити його звідси, і вдячно прийняв пропозицію коротуна постояти на чатах замість нього. Його гаряча зацікавленість половиною бібліотеки, яку він довірив Фішерле, прохолола. Загрожували більші небезпеки. Тепер, коли вони об’єдналися під спільними гаслами для спільної справи, він не вірив у жоден обман. Другого дня, коли вони вирушили на своє робоче місце, Фішерле сказав:
— Знаєте що, йдіть попереду! Ми не знайомі. Я залишуся де-небудь надворі. Щоб ви мені не заважали. Я навіть не скажу вам, де стоятиму. Якщо вони помітять, що ми з вами заодно, вся робота котові під хвіст. Коли що, я пройду повз вас і підморгну. Спершу чкурнете ви, потім я. Вкупі не втікатимемо. За отою жовтою церквою в нас буде рандеву. Там мене й чекайте. Зрозуміло?