Коли сьогодні він, повертаючись додому, спинився перед однією з вітрин, між ним і шибкою раптом де не взявся хлопчик. Кін сприйняв цей вчинок як невихованість. Адже місця тут було доволі. Він завжди ставав за метр од вітрини, проте завиграшки читав усе, що було написано за шибкою. Очі йому слугували безвідмовно — факт досить значущий як для сорокарічного чоловіка, котрий від рання до смеркання чапів над книжками та рукописами. Щоранку очі йому доводили, що справи в них ідуть добре. Така відстань до виставлених на продаж, загальноприступних книжок засвідчувала і його зневагу, на яку вони, порівняно з неприступними і вагомими творами його бібліотеки, заслуговували вищою мірою. Хлопчик був невеличкий, Кін — надзвичайно високий. Тож вітрини малий йому не застував. Але професор усе ж таки сподівався на шанобливіше ставлення. Перше ніж вичитати хлопцеві, Кін ступив убік, щоб краще його розгледіти. Малий, придивляючись до назв книжок, повільно й нечутно ворушив губами. Він терпляче переводив погляд з книжки на книжку. Через кожних кілька хвилин повертав голову назад. На другому боці вулиці над крамницею годинникаря висів величезний годинник. Була за двадцять восьма. Малий вочевидь боявся проґавити щось дуже важливе. На пана позад себе він не звертав уваги. Може, він учився читати. Може, завчав напам’ять назви книжок. До всіх них він ставився однаково й справедливо. Відразу було видно, де він на мить затримував погляд.
Кінові стало шкода його. На цю вульгарщину хлопець марнував свій свіжий, уже, либонь, спраглий до читання розум. Якусь нікчемну книжку він прочитає через кілька років лише тому, що змалечку запам’ятав її назву. Як обмежити сприйнятливість у юні роки? Щойно дитина навчиться ходити й читати склади — і вона вже віддана на поталу першій-ліпшій погано забрукованій вулиці, товару першого-ліпшого торговця, який, дідько знає чому, поквапився на книжки. Такі малі хлопчики мають виростати в солідних приватних бібліотеках. Щоденне спілкування тільки з найкращими умами, мудра, сутінкова, стишена атмосфера, вперте призвичаювання до бездоганного ладу в просторі й часі — яке інше середовище здатне краще допомогти такому тендітному створінню впоратися з його юністю? А таку поважну приватну бібліотеку мала в цьому місті лише одна людина — саме він, Кін. Він не міг пускати до себе дітей. Його робота вимагала цілковитої зосереджености. Діти зчиняють галас. Ними треба клопотатися. Про них має дбати жінка. Щоб зварити їсти, досить звичайної економки. Для дітей потрібно заводити матір. Якби ж то мати була тільки матір’ю; але ж яка жінка вдовольниться своєю справжньою роллю? У кожної з них головний фах — бути жінкою, і вона ставить вимоги, виконувати які чесному вченому й уві сні не присниться. Кін від дружини відмовляється. Досі жінки були йому байдужі, байдужі вони будуть і далі. Отож цей хлопчик із застиглим поглядом і жвавою голівкою зазиратиме до книжкових вітрин марно.
Кін забалакав до нього з жалощів, проти власного звичаю. Від своїх виховальних почуттів він залюбки відкупився б шоколадкою. Але ж, виявляється, є дев’ятирічні, котрі книжку на шоколадку не проміняють. Те, що сталося потім, вразило його ще дужче. Хлопчик цікавився Китаєм. Він читав усупереч батьковій волі. Чутки про те, яке складне китайське письмо, не відстрашили його, а навпаки, викликали ще більше зацікавлення. Він упізнав це письмо з першого погляду, хоч ніколи в житті його й не бачив. Іспит на кмітливість хлопець витримав з відзнакою. До книжки, яку йому показали, він не доторкнувся. Може, соромився своїх брудних пальців. Кін придивився до них; вони були чисті. Котрийсь інший схопив би й брудними. Малий поспішав, уроки починались о восьмій, але він не сходив з місця до останньої миті. За запрошення він ухопивсь, як голодний за окраєць хліба; батько, мабуть, допікав йому до живого. Хлопець поривався прийти вже одразу пополудні, просто в робочий час. Адже він жив у тому самому будинку.
Кін пробачив собі цю розмову. Виняток, який він собі дозволив, схоже, був вартий зусиль. Хлопчика, що тим часом уже зник, подумки він привітав як майбутнього синолога. Хто цікавиться цією занедбаною наукою? Хлопці ганяють м’яча, дорослі заробляють на хліб насущний; на дозвіллі вони віддаються коханню. Щоб вісім годин спати й вісім годин нічого не робити, решту часу вони присвячують себе ненависній праці. Не черево, а все тіло вони зробили своїм богом. У китайців небесний Бог був суворіший і достойніший. Навіть якщо через тиждень хлопчик і не прийде, у що важко повірити, то в голові у нього залишиться ім’я, яке важко забути: ім’я філософа Мена. Випадкові, несподівано одержані імпульси визначають людям напрям на все життя.