— Атож! — вигукнув він, розмахуючи рукою над горбом у Фішерле. — Трирічний пуцьвірінок і той знає, що в нього в руках — ґудзик чи ґрош! А я хіба не знаю? Хіба я не знаю! Я ж бо не сліпий!
— Отож я й кажу, — перебив його Фішерле, — все це через оте шахрайство. Навіщо людям шахрувати? Краще відверто скажи: ниньки в мене ні гроша, чоловіче добрий, зате завтра дістанете аж два. Таж ні, цьому хвальку краще вас обдурити, а ви мусите мовчки проковтнути його ґудзика. Вам, любий мій, треба підшукати собі іншу роботу! Я вже давненько міркую про те, що можна для вас зробити. Ось що я вам скажу: якщо за ці три дні ви добре себе покажете, я візьму вас працювати надовше. Решті нічого не кажіть, сувора таємниця, я всіх їх, між нами кажучи, звільню, зараз я беру їх на кілька днів, бо мені їх шкода. З вами справа інша. Ви не можете терпіти шахрайства, я не можу терпіти шахрайства, ви чоловік порядний, я чоловік порядний. Ви ж бо не станете заперечувати, що ми пасуємо один до одного. А щоб ви бачили, як я вас шаную, я одразу виплачу вам гонорар за цілий день. Решта нічого не дістануть.
«Сліпий» і справді одержав ще п’ятнадцять шилінгів. Спочатку він не повірив був своїм вухам, тепер те саме сталося з його очима.
— Про самогубство можна забути! — вигукнув він.
Задля такого щастя «сліпий» ладен був відмовитися від цілого десятка жінок — він усе лічив у жінках. Тепер усе, що йому пояснював Фішерле, він схоплював із захватом, завиграшки. З довготелесого компаньйона він тільки посміявся, бо на душі в нього було так хороше.
— А він не кусається? — запитав «сліпий», згадавши про свого високого й худющого пса, який вранці приводив його на робоче місце, а ввечері звідти забирав.
— Нехай тільки спробує! — пригрозив Фішерле.
Він хвилю повагався, розмірковуючи, чи не довірити «сліпому» грошей трохи більше, ніж заплановані триста з гаком шилінгів, адже його захват, схоже, був щирий. Фішерле торгувався з самим собою, надто вже кортіло йому заробити півтисячі за одним разом. Вирішивши, однак, що ризик надто великий, така втрата може пустити його з торбою, він притлумив своє палке бажання до чотирьохсот шилінгів. «Сліпий» мав вирушити на майдан перед церквою й чекати його там.
Коли того не стало видно, крамар вирішив, що нарешті настав його час. Дрібною ходою він хутко наздогнав карлика й пішов у ногу поруч із ним.
— Поки цих здихаєшся! — озвався він.
Крамар горбився, йому не щастило опустити голову так низько, щоб урівнятися з Фішерле; зате коли він розмовляв, то дивився вгору, так наче карлик, відколи став його начальником, став удвічі вищий.
Фішерле мовчав. Він не мав наміру пускатися з цим чоловіком у панібратство. Ті троє виявилися в «Небі», як на загад, із цим четвертим він був насторожі. Це вперше й востаннє, поклав він собі. Крамар озвався ще раз:
— Поки цих здихаєшся, еге ж?
Терпець у Фішерле урвався:
— Послухайте, а чого це ви так розбалакалися? Ви на службі! Розмовлятиму тепер я! Якщо кортить почесати язика, шукайте собі іншу роботу!
Крамар опанував себе й уклонився. Його долоні, які він, щось підраховуючи, щойно потирав, стулилися. Тулуб, голова й руки дрібно затремтіли. Чим іще він міг довести свою покору? Розгублений і знервований, він ладен був мало не на голову стати, аби лиш віддано стулити й ступні. Він боровся за те, щоб позбутися безсоння. Коли він чув слово «багатство», на думку йому спадали санаторії й складні курси лікування. В його раю були безвідмовні снодійні засоби. Там спали по два тижні поспіль, жодного разу не прокидаючись. Їли ві сні. Прокидалися через два тижні, раніше не можна було, доводилося слухатись, що тут удієш. Лікарі були суворі, як поліція. Потім ішли на півдня грати в карти. Для цього там була окрема кімната, куди заходили тільки порядні комерсанти. За кілька годин люди ставали там удвічі багатшими, так їм щастило в грі. Після цього знов лягали на два тижні спати. Часу було скільки завгодно.
— Чого це вами так тіпає? Посоромилися б! — закричав фішерле. — Годі вам тіпатись, або ви мені геть не потрібні!
Переляканий крамар очумався від сну й погамував, як міг, свої тремтячі руки й ноги. Його знов цілковито поглинула жадоба.