— Можу сказати тобі, любий друже, одне: якби ти зараз прийшов додому, то застав би своє помешкання порожнім, голим-голісіньким, жодного аркушика, про книжки вже шкода й казати!
— Слава Богу! — Кін глибоко зітхнув. — Її вже поховали, а та ганебна книжка вийде ще не скоро. На своєму процесі я зумію про це згадати. Світ стрепенеться! Я збираюся нещадно викрити все, що знаю! Вчений ще має що сказати!
Відколи померла дружина, Кін почав говорити сміливіше, і навіть майбутні труднощі тільки надихали його бойовий дух на нові звитяги. Пополудні він сидів з Фішерле, збуджено розмовляючи. Карлик, коли бував, як оце тепер, у меланхолійному настрої, любив пожартувати. Він вислухав історію про судовий процес із найменшими подробицями й жодного разу не заперечив. Кілька добрих порад він дав Кінові зовсім, задарма. Чи нема в нього, Кіна, родичів, які могли б йому допомогти? Адже процес, пов’язаний з убивством, — це, мовляв, не дрібниця. Кін згадав про свого брата з Парижа, знаменитого психіатра, який розбагатів, ще коли працював гінекологом.
— Розбагатів, кажеш? — Фішерле відразу поклав собі дорогою до Америки зупинитися в Парижі. — Це саме той, хто мені потрібен, — сказав він, — я проконсультуюся в нього щодо свого горба!
— Але ж він не хірург!
— Дарма, якщо він був жіночим лікарем, то знає все.
Кін усміхнувся з простодушности цього милого чоловіка, який про спеціалізацію в науці вочевидь не мав жодного уявлення. Проте він охоче дав Фішерле детальну адресу, яку той занотував на клаптику брудного паперу, й докладно розповів про теплі взаємини, які були в них із братом багато років, навіть десятиріч тому.
— Наука поглинає людину цілком, — завершив він, — для звичних стосунків вона не залишає нічого. Нас вона розлучила.
— Як почнеться твій процес, я тобі однаково не буду потрібен. Знаєш що, я тоді гайну до Парижа й скажу твоєму братові, що прибув від тебе. Мені ж бо не треба буде нічого йому платити, коли я твій добрий товариш?!
— Звичайно, ні, — відповів Кін, — я дам тобі рекомендаційного листа, щоб ти не мав жодних проблем. Я був би радий, якби він справді позбавив тебе горба.
Тієї ж хвилини Кін сів і написав братові — вперше за вісім років — листа. Пропозиція Фішерле виявилась йому дуже доречною. Він мав надію невдовзі знову з головою поринути в науку, і тоді коротун, хоч Кін його й дуже поважав, усе ж таки, схоже, стане для нього тягарем. Власне, відчуття, що рано чи пізно йому доведеться спекатись Фішерле, виникло в Кіна ще тоді, як вони перейшли на «ти». Коли Фішерле позбудеться горба, Ґеорґ дуже легко може влаштувати його в своїй психіатричній клініці санітаром. Запечатаного листа з повною адресою карлик відніс до свого номера, дістав із пакунка, в якому був його товар і якого крамар покинув на призволяще, одну книжку й поклав листа до неї. Те, що залишилося в пакунку, другого дня належало використати з тією самою метою, з якою використовувалося й доти. За ретельними підрахунками Кін мав іще близько двох тисяч шилінгів. Їх завиграшки можна було забрати в нього за один ранок. Отож вечір минув за сповненими обурення розмовами про свиню й решту таких самих виродків.
Наступний день почався невдало. Не встиг Кін стати біля свого вікна, як його штовхнув якийсь чоловік із пакунком. Кін ледве втримався на ногах і мало не розбив шибку. Грубіян намагався пропхатись уперед.
— Ви чогось хочете? Що вам тут треба? Та зачекайте ж!
Скільки не гукай — марно. Чоловік, навіть не озирнувшись, подався нагору. Добре розваживши, Кін дійшов висновку, що йдеться, мабуть, про порнографічні книжки. Тільки так можна було пояснити той безсоромний поспіх, завдяки якому незнайомець зумів не показати, що в його пакунку. Потім з’явився чистильник, незграбно став перед Кіном і громовим голосом зажадав чотириста шилінгів.
Від люті на чоловіка, який щойно втік, Кін упізнав чистильника. Тремтячим голосом він гримнув на того:
— Учора ви тут уже були! Посоромтеся!
— По-позавчора, — щиросердо промимрив чистильник.
— Ушивайтеся звідси! Схаменіться! Це погано скінчиться!
— Я свої гроші візьму! — сказав чистильник.
Він наперед тішився п’ятьма шилінгами, які знов хотів пропити. Не думаючи — а він не думав ніколи, — чистильник як людина трудяща твердо знав одне: платню він дістане тільки тоді, коли віддасть за неї свою працю, тобто гроші, що їх стягне з цього компаньйона.
— Нічого ви не одержите! — рішуче заявив Кін і заступив собою сходи. Він приготувався до найгіршого. Заставляти книжки? Тільки через його труп!