Чистильник почухав потилицю. Зробити так, щоб від цієї худорби не зосталося мокрого місця, йому було неважко. Але такого наказу йому ніхто не давав. А він звик виконувати накази.
— Піду спитаю в шефа, — гуркнув він випущеними газами й показав співрозмовникові свій зад.
Попрощатися так йому було легше, ніж словами.
Кін зітхнув. Скляні двері пронизливо рипнули.
Цієї миті з’явилася синя спідниця й величезний пакунок. За ними сунула Тереза. Вона несла те й те. Поруч ішов сторож. Тримаючи над головою в лівій руці ще більший пакунок, він перекинув його в праву руку, яка підхопила його завиграшки.
Сталося
Вигнавши з дому чоловіка, отого злодюгу, Тереза цілий тиждень обшукувала своє помешкання. Вона розподілила роботу так, ніби почала в усіх кімнатах прибирати. Від шостої ранку до восьмої вечора вона нишпорила навстоячки, ставала навколішки, повзала на долонях і на ліктях, намагаючись знайти якісь потаємні шпарини. Вона знаходила пил там, де не сподівалася його й у найчистіші свої часи, і всю провину за це складала на злодія, адже такі люди — замазури. Її грубі шпильки в ті шпарини не влазили, і вона стромляла в них аркуш цупкого обгорткового паперу. Після цього здмухувала з аркуша пил і проводила зверху ганчіркою. Бо їй нестерпно було навіть припустити, що вона доторкнеться брудним папером до щезлої банкової книжки. Тереза працювала без рукавичок, щоб не зіпсувати їх, проте вони лежали поблизу, випрані так, що своєю білістю аж очі сліпили, — лежали поблизу на той випадок, коли банкова книжка знайдеться. Чудові килими, які цим ходінням та повзанням можна було зачовгати, вона позагортала в газети й винесла до передпокою. Книжки, де можна було сховати те, що вона шукала, Тереза переглядала кожну окремо. Про те, щоб їх спродати, вона ще серйозно не замислювалася. Щодо цього вона хотіла спершу порадитися з яким-небудь тямущим чоловіком. Одначе не забувала поглянути, скільки в кожній книжці сторінок, і ті, котрі мали понад п’ятсот, викликали в неї особливу повагу — адже вони запевне щось та вартували. Перше ніж поставити таку книжку на місце, вона зважувала її в руці, як обпатрану курку на базарі. На банкову книжку Тереза не злилася. Товктись у помешканні їй подобалося. От якби вона тільки мала більше меблів! Досить було подумки прибрати з кімнат книжки, й одразу ставало зрозуміло, хто тут жив: злодій. Через тиждень Тереза сказала собі: вдома нічого немає. У такому разі люди порядні звертаються до поліції. Тереза вирішила в поліцію поки що не заявляти — доки не скінчаться гроші, які вона одержала на господарство востаннє. Вона хотіла довести поліції, що чоловік зник з усім капіталом, а їй не заповів жодного гроша. Вирушаючи до крамниці, вона обходила сторожа десятою дорогою. Боялася, що він почне розпитувати про пана професора. Досі сторож, щоправда, не давав про себе знати, але першого числа він з’явиться неодмінно. Першого числа кожного місяця він отримував свої чайові. Цього місяця він не дістане нічого, і вона вже уявляла собі, як він жебратиме під дверима. Тереза мала твердий намір прогнати його з порожніми руками. Ніхто не примусить її щось віддати. А якщо він поведеться нахабно, то вона донесе на нього в поліцію.
Одного дня Тереза вдягла найкращу свою крохмальну спідницю, яка робила її молодшою. Синій колір цієї спідниці був ледь-ледь світліший, ніж тої, іншої, котру вона носила щодня. Сліпучо-біла блузка пасувала до такої спідниці дуже добре. Тереза відімкнула двері до нової спальні, пропливла до дзеркальної шафи, промовила: «А ось і я!» — й ошкірилась до самих вух. Вигляд вона мала років на тридцять, а на підборідді в неї була ямка. Ямки — це гарно. Тереза домовилася з паном Вульґером про побачення. Помешкання тепер її, і пан Вульґер може приходити. Вона хоче спитати в нього, як їй найкраще вчинити. У книжки вкладено мільйони, й вона ладна виділити дещо і йому. Панові Вульґеру потрібен капітал. Тереза знає, хто чоловік тямущий. Ні, таких гарних грошенят вона не проґавить. Хіба вона з них щось має? Заощаджувати — це добре, а заробляти — ще краще. Зробиш справу — і вже маєш удвічі більше. Про пана Вульґера вона не забула. Його не забуде жодна. У жінок завше так. Кожній кортить завоювати його собі. А вона хоче, щоб і їй щось перепало. Чоловіка нема. Він уже не повернеться. Вона не розказуватиме, що він скоїв. До неї він ніколи не ставився добре, одначе то був усе ж таки її чоловік. Тим-то краще не розказувати. Красти вмів, а бути тямущим не вмів. Якби всі були такі, як пан Вульґер... Пан Вульґер має голос. Пан Вульґер має очі. Вона дала йому ім’я — Пуда. Гарне ім’я, а пан Вульґер — найкращий. Вона знає багатьох чоловіків. Чи ж бодай один із них до вподоби їй так, як пан Вульґер? То нехай він це доведе, якщо на думці в нього щось погане. Нехай не думає. Нехай приходить. Нехай ще раз скаже про розкішні клуби. Він так гарно каже про це.