Пригадуючи ті слова, вона погойдується перед дзеркалом з боку в бік. Аж тепер Тереза відчуває, яка вона гарна. Вона скидає спідницю й розглядає свої розкішні клуби. Таки правда. Який же він тямущий! Не тільки цікавий. Він — усе. Звідки він про це знає? Її клубів він ніколи не бачив. Просто меткий на око. Придивляється до жінок. Потім питає, коли їх можна випробувати. Чоловік має бути рішучим. А то це не чоловік. Чи ж хоч одна скаже йому «ні»? Тереза обмацує свої клуби його руками. Вони м’які, як його голос. Вона зазирає ямкою йому в очі. Вона йому щось подарує, каже вона. А тоді повертається до дверей і бере в’язку ключів, яка там висить. Перед дзеркалом вона, побрязкуючи в’язкою, передає йому цей подарунок і шепоче, що йому вільно входити до її кімнат, коли він забажає. Вона знає, що він не злодій, навіть коли її не буде вдома. Ключі падають на підлогу, і їй соромно, бо він їх не підхоплює. Вона гукає: «Пане Пуда!» — й питає, чи можна їй називати його просто «Пуда». Він нічого не каже, він ніяк не нарозкошується клубами. Це так гарно. Їй дуже хочеться почути його голос. Вона розповідає йому про велику таємницю. У неї є ощадна книжка, і він може взяти її на зберігання. Чи не сказати йому й пароль? Вона жартує. Вона боїться, що він зажадає від неї пароль, а вона не скаже. Доки не взнає його краще. Вона знає його так мало. Але ж він нічого не попросив. Де він? Вона шукає його в себе на клубах, там їй холодно. Гаряче їй на грудях. Тепер його руки там, під блузкою, але самого його нема. Вона шукає його в дзеркалі й знаходить там свою спідницю. Вона має такий вигляд, неначе нова, і синій колір нівроку, кращого й не треба, бо вона, Тереза, вірна панові Пуді. Тереза знову вдягає спідницю, вона їй личить, а якщо пан Пуда схоче, Тереза скине її знов. Він прийде вже сьогодні й залишиться на цілу ніч, він приходитиме щоночі, він такий молодий. У нього є гарем, задля неї він його розпустить. Через те, що одного разу він повівся вульгарно? Таж у нього таке прізвище! Він не винен, що в нього таке прізвище. Вона впріла, зараз вона піде до нього.
Тереза підібрала з підлоги знехтувані ключі, ретельно замкнула двері, висварила себе за те, що скористалася дзеркалом у просторій кімнаті, хоч у комірчині була невеличка щербата скалка, й на всі груди розсміялася, бо марно сягнула рукою по ключі до внутрішньої кишені — в цій спідниці кишені не було. Власний сміх видався їй чужим, Тереза ніколи не сміялась, вона подумала, що в помешканні сміється хтось чужий. На душі в неї стало моторошно — вперше, відколи вона лишилася сама. Тереза хутко зазирнула до схованки, де лежала її ощадна книжка; та виявилась на місці. Отже, грабіжників у помешканні не було, вони насамперед поцупили б ощадну книжку. Про всяк випадок Тереза взяла її з собою. У під’їзді вона, проходячи повз сторожа, низько нахилилася. Вона мала з собою багато грошей і потерпала, що саме сьогодні він зажадає від неї чайових.
Надворі від жвавої метушні й гучного гомону на душі в Терези стало ще радісніше. Вона квапно полинула на своє свято, її мета була в центрі міста. Гамір від вулиці до вулиці наростав. Усі чоловіки озиралися на неї. Тереза це бачила, але жила вона для одного чоловіка. Вона завжди мріяла жити для якогось одного чоловіка, а тепер ось так і вийшло. Якийсь автомобіль, знахабнівши, трохи не наїхав на неї. Вона скинула оком на водія, сказала: «На вас, перепрошую, я не маю часу!» — і обернулася до небезпеки спиною. У майбутньому від пролетарів її захищатиме Пуда. Вона й сама нічого не боялася, адже все тепер належало їй. Проходячи містом, вона стала власницею всіх крамниць. Там були перли, що пасували до її спідниці, і діаманти для її блузки. Хутра Тереза не вдягла б жодного, бо всі вони були непристойні, але в шафі почепила б таку річ залюбки. Найкращу спідню білизну мала вона сама, мережива на її білизні були багато ширші. Але й кілька вітрин із білизною Тереза все ж таки прихопила з собою. Всі ці багатства вона клала до ощадної книжки, яка ставала чимдалі пухкішою й пухкішою, там її добро буде ціле-цілісіньке, і він його побачить.
Перед його фірмою вона спинилася. Літери з вивіски підпливли ближче до її очей. Спершу Тереза прочитала: «Велетель і мати», потім прочитала: «Вульґер і дружина». Це припало їй до вподоби. На це вона й гаяла свій дорогоцінний час. Конкуренти кидались одне на одного, пан Велетель виявився нюнею й нахапався товчеників. Потім літери на радощах пустилися танцювати, а коли натанцювалися, вона раптом прочитала: «Велетель і дружина». Це їй не сподобалося. Вона вигукнула: «Яке нахабство!» — і ступила до крамниці.