— Він, перепрошую, вкрав!
Голос її лунав обурено й натхненно водночас, як у всіх людей, котрі віддають злодія до рук поліції. Не було в її голосі тільки тужливої нотки, яка в таких випадках прохоплюється в багатьох жінок, коли йдеться про чоловіка, — адже це був її перший чоловік, якого вона передавала до рук другого; а той же був із поліції.
Той зійшов униз і тупо повторив:
— Ви вкрали!
Іншого виходу з цього фатального становища сторож не бачив. Крадіжка, сказав він собі, — то просто Терезина вимушена брехня. Він поклав Кінові на плече свою важку руку й заявив, так ніби знов був на службі:
— Ім’ям закону ви заарештовані! Йдіть за мною й не привертайте до себе уваги!
Пакунок висів на мізинці його лівої руки. Він владно глянув Кінові в обличчя й стенув плечима. Його обов’язок не дозволяв йому робити винятки. Минуле залишилося в минулому. Тоді вони могли знаходити спільну мову. Тепер він мусив Кіна заарештувати. Як йому хотілося сказати професорові: «А ви пригадуєте?..» Той укляк, і не тільки під важкою рукою, й пробурмотів:
— Я так і знав.
Сторож цій заяві не повірив. Мирні злочинці — брехуни. Мирними вони тільки прикидаються, а тоді норовлять утекти. Тому в такому разі краще вдатися до поліційного прийому. Кін опору не чинив. Він намагався триматись рівно, але власний зріст змусив його згорбитися. Сторож полагіднішав. Уже багато років він нікого не заарештовував. Він побоювався, що може дійти до ускладнень. Правопорушники норовисті. А коли не норовисті, то дають чосу. Якщо ти не в уніформі, вони вимагають посвідчення. Не маєш посвідчення, показуй їм жетон. Цей багато мороки не завдає. На запитання відповідає, йде, куди скажеш, не запевняє, буцімто не винен, не здіймає галасу, таким злочинцем можеш бути задоволений. Перед самими скляними дверима сторож обернувся до Терези й сказав:
— Ось так це робиться!
Він знав, що бабисько за ним спостерігає. Проте не був певен, чи здатне воно скласти ціну подробицям його роботи. «Хтось інший тільки що — відразу в зуби. У мене арешт проходить як по маслу. Ніякого галасу не має бути. Дилетанти здіймають галас. Хто своє діло знає, за тим злочинець іде сам. Домашніх тварин укоськують. У котів натура дика. Приборканих левів показують у цирку. Тигри стрибають у підпалені обручі. Людина має душу. Представник влади хапає її за душу, й людина йде за ним, мов ягня». Ці слова сторож виголосив лише подумки, хоч як поривало його прогарчати їх на повен голос.
Десь-інде й іншим разом йому з таким давно омріяним арештом довелося б скрутно. Коли він іще був на службі, то заарештовував для того, щоб наробити галасу, й через цю його звичку стосунки з начальством у нього складалися так, що гірше вже не могло бути. Він кричав про те, що заарештовує зловмисника, доти, доки довкола збирався натовп ґав. Природжений атлет, він щодня влаштовував собі цирк. Позаяк люди на оплески були скупі, він плескав сам. Щоб заразом показати свою силу, він, замість другої власної долоні, плескав у долоню заарештованого. Якщо той був чоловіком кремезним, він давав йому кілька ляпасів, підохочуючи його побитися навкулачки. Демонструючи свою зневагу до принизливого становища арештанта, на допиті він свідчив, нібито той завдав йому тілесних ушкоджень. Для слабаків він домагався покари якомога суворішої. Коли йому попадався хтось дужчий від нього — а серед справжніх злочинців часом траплялися й такі, — то власне сумління наказувало йому висувати проти нього фальшиві звинувачення, бо злочинних елементів слід позбуватись. Аж коли йому довелося обмежитись одним будинком, — доти його влада поширювалася на цілий район, — він став скромнішим. Своїх жертв він знаходив серед нещасних жебраків та мандрівних крамарів — навіть на цих він міг чатувати цілими днями. Вони боялися його й застерігали одне одного, попадались лише новенькі; а він молив Бога, щоб вони йшли до нього. Він знав, що його товариство їм не до шмиги. Цирк обмежувався мешканцями будинку. Отож він жив надією на справжній, гучний арешт із найсерйознішими ускладненнями.