Сповнені ненависти, стоять вони одне проти одного. Будь-яке Кінове слово, навіть добре, зробило б їх не такими далекими. Він мовчить, і через це їхня ненависть спалахує яскравим полум’ям. Один тримає тіло Кіна, друга — його гроші. Сам він їх полишив. Якби ж тільки його пірвати! Тіло никне, мовби стеблина. Додолу її гне страшна буря. Банкноти блискавками розтинають повітря. Зненацька сторож кричить на Терезу:
— Віддай гроші!
Вона не може. Вона випускає зі своїх обіймів Кінову голову, але та не відсахується, а залишається там, де й була. Тереза чекає, коли щось заворушиться. Позаяк ніщо не ворушиться, вона жбурляє гроші межи очі новому чоловікові й пронизливо верещить:
— Ти ж бо не годен ударити! Ти боїшся! Квач ти! Та хіба ж так годиться? Страхопуд! Голодранець! Слинько! Перепрошую!
Ненависть підказує їй саме ті слова, які діймають його до живого. Однією рукою він починає термосити Кіна. Обізвати його слиньком — це вже занадто. Другою він б’є Терезу. Нехай не лізе. Знатиме його. Він не такий. Тепер буде таким. Банкноти, кружляючи, падають на підлогу. Тереза схлипує:
— Такі гроші!
Сторож хапає Терезу. Удари виходять слабенькі. Краще він її трусоне. Тереза розчахує спиною стулки скляних дверей. Вона тримається за круглу ручку на дверях. Пірвавши її за комір блузки, він притягує її впритул до себе, а тоді штовхає на двері, знов до себе й знов на двері. Водночас не забуває він і про Кіна. На дотик той нагадує легеньку шматину, і що менше відчуває сторож його в руці, то пильніше він береться за Терезу.
Цієї хвилини прибігає Фішерле. Чистильник доповів йому про те, що Кін відмовився платити. Карлик розлючений. Та що ж це таке? Галабурда через якихось дві тисячі шилінгів! Цього ще бракувало! Вчора віддав одразу чотири з половиною тисячі, а сьогодні геть не хоче платити! Нехай підлеглі зачекають. Зараз він прийде. З вестибуля до нього долинає чийсь крик: «Такі гроші! Такі гроші!» Це карлика насторожує. Хтось його випередив. Хоч вовком вий. Ти тут грієш чуба, а сметанку збирає хтось інший. Та ще й якась бабера. Кому ж таке сподобається! Він її спіймає. Вона все віддасть. Цієї миті Фішерле бачить, як скляні двері то відчиняються, то зачиняються. Він злякано вклякає. Там ще й чоловік. Карлик вагається. Чоловік гамселить жінкою двері. Жінка важка. Чоловік, схоже, міцний. У довготелесого не стільки сили. А може, ніякого довготелесого там і нема. Чом би чоловікові й не віддухопелити дружину, вона, видко, не дає йому грошей. У Фішерле свій клопіт. Він би ліпше зачекав, доки ті двоє вгамуються, але це триває вже надто довго. Він обережно просовується в двері.
— Дозвольте, — каже він і ошкірюється.
Без бучі, схоже, не обійдеться. Тому він усміхається заздалегідь. Нехай це подружжя побачить, що наміри в нього дружні. Позаяк усмішку можна не помітити, то краще відразу ошкіритись. Його горб опиняється між Терезою й сторожем і заважає цьому притягти до себе баберу, щоб потім добряче гупнути нею об двері.
Сторож дає горбу копняка. Фішерле падає на Кіна й хапається за нього. Кін такий худющий, а роль його тіла в цій сцені така незначна, що карлик завважує товариша аж тоді, як за нього вже тримається. Він упізнає його. Тереза цієї миті знов заводить своєї: