— Де ви сховали гроші, чоловіче? — запитав комендант.
Тереза ошкірилась:
— А що я казала — злодій!
— Ви, добродійко, відверніться! — звернувся до неї комендант, на думку якого ця жінка була вбрана надто по-старомодному. — Його роздягнуть. Тут нічого немає.
Він зневажливо посміхнувся; йому, схоже, було однаково — дивитиметься ця стара калоша чи ні. Він знав: гроші однаково знайдуть, а те, що їх стільки в такої пришелепуватої, його дратувало.
— Хіба це чоловік? — відказала Тереза. — Це ж не чоловік! — І не зрушила з місця.
— Я не винен! — знов загарчав сторож і подивився на Кіна так, немовби хотів висловити тому щонайглибшу подяку за «презент». Він божився, що не винен — не в смерті дочки, а в принизливому обшуку, який чекав професора.
Троє поліцейських, котрі щойно обнишпорювали кишені в злодія, одночасно, мов за командою, відступили на два кроки назад. Жодному з них не хотілося роздягати цього зануду. Він був такий худющий! Цієї миті Кін упав на підлогу. Тереза скрикнула:
— Бреше!
— Він-бо нічого не каже! — гримнув на неї один з поліцейських.
— Казати всяк може, — заперечила Тереза.
Сторож кинувся до Кіна, щоб підвести його.
— Лежачого — це підлість, — сказав комендант.
Усі подумали, що рудий хотів бити того, котрий упав. Проти ніхто б нічого не мав, ця безпорадна худорба на підлозі дратувала людей. Заперечення викликало тільки зазіхання на їхні власні привілеї. Не встиг рудий підскочити до Кіна, як його схопили й відтягли назад. Потім підвели те нещасне створіння. Ніхто навіть не пустив шпильку з приводу його ваги, такий він був їм огидний. Хтось спробував посадити його на стілець.
— Нехай стоїть, симулянт! — сказав комендант.
Він хотів показати жінці, перед проникливістю якої йому було соромно, що й він добре бачить: це — комедія.
Поліцейські поставили те довге ніщо рівно; той, котрий був за стілець, принаймні розсунув правопорушникові ноги, щоб стояв надійніше. Другий відпустив Кіна вгорі. Кін повалився знов і повис на руках у третього.
— Яка підлота! Він помирає! — вигукнула Тереза.
А вона ж так раділа, що він ще дістане своє.
— Пане професор! — прохарчав сторож. — Не робіть цього!
Він був задоволений, що ніхто не цікавиться його дочкою, та все ж розраховував на свідчення цього доброго чоловіка.
Комендант зметикував, що трапилася непогана нагода провчити цю зарозумілу баберу по-чоловічому. Він різко схопив себе за дуже маленький ніс — цю велику свою біду. (Поза службою, на службі, всякчас, коли випадала вільна хвилина, він розглядав його в кишенькове дзеркальце й зітхав. Від труднощів ніс зазвичай виростав. Збираючись їх долати, комендант хутко переконувався в тому, що ніс на місці, адже так приємно було через кілька секунд геть забути про нього.) Тепер комендант вирішив роздягти злочинця тим більше.
— Усі ви недоумки, — почав він і хотів був додати ще щось, але воно стосувалося тільки його, тож він вирішив про це не казати. — У покійника очі розплющуються, а то їх не треба було б закривати. Симулянт не може собі цього дозволити. Якщо він розплющить очі, всі побачать, що вони не оскліли. Якщо заплющить, я не повірю, що він урізав дуба, тому що у покійників, як я вже сказав, очі розплющуються. Смерть, якщо очі не оскліли й не розплющені, ламаного шеляга не варта. Вона просто ще не настала. Мене не піддуриш. Запам’ятайте це, панове! Що ж до заарештованого, то попрошу вас подивитися на його очі!
Комендант підвівся, відсунув убік стола, за яким сидів, — такі труднощі він, замість обходити їх, також усував, — ступив до суб’єкта, що повис на руках в охоронця, й товстим своїм, білим середнім пальцем дав добрячого щигля спершу по одній, а потім по другій повіці. Поліцейські відчули полегкість. Вони вже потерпали, що натовп забив чоловіка на смерть. Вони втрутилися досить пізно. Через це можуть виникнути ускладнення, треба пам’ятати про все. Натовп дозволяє собі чортзна-що, представники влади повинні мати ясну голову. Перевірка очей справила переконливе враження. Комендант — чоловік хоч куди. Тереза рвучко скинула вгору голову. Так вона привітала врятовану покару. У сторожа засвербіли кулаки — як завжди, коли справи його йшли на лад. Коли такий свідок залишився живий, то чом би й не потішитись! Повіки в Кіна посмикувалися під цупкими нігтями коменданта. Він удавався до свого експерименту знов і знов, сподіваючись відкрити цьому типу очі на багато чого, наприклад, на його туполобість, — симулювати смерть, коли в тебе не оскліли очі! Щоб показати такі буцімто мертві очі, треба ж їх спершу розплющити. Однак вони не розплющувались.