Ті, що стояли довкола, почали розрізняти в його звуках слова. Звикаючи до його манери висловлюватись, вони розгублено прислухалися до того, що він казав; щоб краще чути, вони хапались одне за одного. Він розмовляв дуже по-вченому й стверджував, нібито скоїв убивство. Всі гуртом вони йому не вірили, кожен зокрема ладен був у те вбивство повірити. Якої допомоги він просив — від когось його захистити? Стоїть у самій сорочці, ніхто його не зачіпає, а він боїться. Навіть комендант почувавсь безпорадним і не зважувався щось сказати, його слова не лунали б так грамотно. Цей суб’єкт із доброї сім’ї. А може, він і не суб’єкт. Тереза дивувалася, що доти нічого такого не помічала. Коли вона прийшла в його помешкання, він був уже одружений, а вона завше гадала, що він неодружений, тут, здогадувалася вона, є якась таємниця, таємницею була його перша дружина, він її бив, у тихому болоті вбивці водяться, тож він ніколи нічого й не казав, а позаяк перша дружина носила таку саму спідницю, він одружився на ній з кохання. Вона збирала докази; між шостою й сьомою годинами він зазвичай порпався на самоті, все робилося тишком-нишком, поки він повиносив усе з дому частинами, так часто роблять, і вона нічого не забула. Тож-бо він од неї й утік, боявся, що вона все викриє. Злодій і вбивця, а вона що казала, це підтвердить і пан Вульґер.
Сторожа пойняв жах, плечі, на які він спирався, затремтіли. Виходить, пан професор тепер помщається йому навздогін, коли про дочку вже ніякий дідько й не згадує. Пан професор казав про дружину, проте на увазі мав дочку. Сторож її теж бачив, одначе, де ж вона? Пан професор хотів пошити його в дурні, але решта людей тут його побрехеньці не вірили. Тепер цей добродушний чоловік ще й звів на нього наклеп, ох-ох-ох, отак і вір людям! Тоскно було на душі в сторожа, проте він не втрачав самовладання, професорові звинувачення були, як на нього, надто несерйозні, він своїх колег знав. Він ще й не здогадувався, що зробив професора тим, ким той був насправді, і вирішив колись позбавити його цього звання.
Кін ще раз звернувся зі своїм проханням про допомогу, — він висловив його стримано, проте відчувалося, що він благає, — і зачекав. Мертва тиша приємно вразила його. Мовчала навіть Тереза. Йому хотілося, щоб вона зникла. Може, вона зникне, коли мовчить. Тереза залишилася. Назустріч йому не йшли, він узяв ініціативу в свої руки й вирішив вилікувати себе від цієї галюцинації сам. Кін знав, у якому боргу він перед наукою. Він зітхнув, зітхнув глибоко — кому не соромно закликати когось на допомогу? Вбивство можна було зрозуміти, вбивство він міг обґрунтовувати, він тільки дуже боявся наслідків цієї галюцинації. Якщо суд визнає його неосудним, він одразу накладе на себе руки. Кін усміхнувся, щоб викликати прихильність слухачів, адже потім вони стануть його свідками. Що люб’язніше й розважливіше з ними розмовляти, то незначнішою видасться їм ця його галюцинація. Він підніс їх до рівня освічених людей.
— Психологія проникає нині до професійної сфери кожної... освіченої людини. — Перед такими освіченими людьми він, чоловік чемний, зробив невеличку паузу. — Я не жертва якоїсь бабенції, хоч ви, можливо, так і гадаєте. У тому, що мене виправдають, сумніву немає. У моїй особі ви бачите найбільшого, либонь, із живих синологів нашого часу. Галюцинації траплялися й у ще більших. Самобутність критичних натур полягає в цілеспрямованості, з якою вони простують до колись обраної мети. Цілу годину я був так глибоко заклопотаний лише своєю уявою, що тепер не можу позбутися її самотужки. Прошу вас, переконайтеся самі, як тверезо я про це міркую! Я настійно прошу вас терміново зробити те, що я зараз скажу. Відступіть усі назад. Вишикуйтесь одне за одним! Нехай кожне окремо підійде до мене навпростець! Я сподіваюся переконатись у тому, що тут, тут, тут ви не натрапите на жодну перешкоду. Я наштовхнувся тут на спідницю; жінку, яка була в цій спідниці, вбито, вона схожа на вбиту мов крапля води, тепер вона вже не озивається, доти вона розмовляла і її голосом, це збиває мене з пантелику. Мені погрібна ясна голова. Свій захист я веду сам. Ніхто мені не потрібен. Адвокати — злочинці, вони брешуть. Я живу задля правди. Я знаю, ця правда бреше, допоможіть мені, я знаю, вона має зникнути. Допоможіть, ця спідниця стає мені на заваді. Я ненавидів її ще до того, як з’явився різників собака, навіщо ж мені бачити її потім знов?