— А вона не виросла! — сказав він, сміючись. — Не виросла!
Щоб позбутися примари, Кін вирішив стати на повен зріст за її допомогою. Як же ще дістатися до голови цієї нібито Терези? Адже вона здіймалася перед його очима, як гора. Він витягнеться, зведеться навшпиньки і, якщо вона виявиться все ж таки вищою від нього, зможе з повним правом сказати: «Насправді вона завжди була на цілу голову нижча, все своє житія. Виходить, це таки примара».
Та коли потім він спритно, як мавпа, вибрався нагору, його хитромудрий план розбився об колишній Терезин зріст. Це Кіна не збентежило, навпаки, що могло краще підтвердити його знамениту точність? Навіть уява в нього точна! Кін засміявся. Такий учений, як він, не пропаде. Людство страждає на неточність. Мільярди звичайних людей безглуздо жили й безглуздо помирали. Тисяча поборників точности — щонайбільше тисяча — створили науку. Дати одному з цієї верховної тисячі передчасно померти — це для нещасного людства означало б самогубство. Кін сміявся від щирого серця. Він уявив собі галюцинації простих чолов’яг, які оце його обступали. У них Тереза переросла б їх на голову, дуже ймовірно, що сягнула б навіть до стелі. Зі страху вони б ударилися в сльози й покликали б когось на допомогу. Вони завжди живуть серед галюцинацій, вони навіть не здатні побудувати зрозумілу фразу. Потрібно здогадуватися, що вони хочуть сказати, якщо це тебе цікавить; а найкраще взагалі цим не перейматися. Серед них почуваєшся, як у божевільні. Сміються вони чи плачуть — на обличчі в них завжди гримаса, вони невиліковні, вони всі до одного боягузи, жоден із них не вбив би Терезу, кожен дав би їй замучити себе до смерти. Вони навіть бояться йому допомогти, тому що він убивця. Хто, крім нього, знає мотиви його вчинку? Перед судом, коли він виголосить свою велику промову, це жалюгідне зборище проситиме в нього прощення. Йому легко сміятися. Хто прийшов на світ із такою пам’яттю? Пам’ять — запорука наукової точности. Він досліджуватиме свій феномен доти, доки з’ясує, що той за цабе. Він уже не раз мав нагоду поквитатись із зовсім іншими небезпеками — пошкодженими текстами, відсутніми рядками. І не пригадує жодного випадку, щоб опустив руки. Він домагався будь-якої мети, що її ставив перед собою. Вбивство він теж вважає питанням вичерпаним. На галюцинації Кін не спіткнеться, скоріше вже вона на ньому, навіть якщо вона складається з плоти й крови. Він твердий. Тереза вже давно не подає голосу. Він досміється до кінця. А тоді — знов за роботу.
У міру того, як зростала його відвага й упевненість, якість вистави погіршувалась. Коли Кін почав сміятися, глядачам він іще подобавсь. Щойно він гірко заридав; контраст вийшов блискучий.
— Оце дає! — озвався один.
— Після дощику світить сонечко, — відказав його сусід.
Потім усі споважніли. Комендант схопив себе за ніс. Мистецтво він розумів, але справжній сміх був йому до смаку дужче. Мастак на пам’ять зауважив, що вперше чує, як цей пан сміється.
— Бо чого його розбалакувати! — прогарчав сторож.
Проти такої думки виступив батько відмінника.
— Та краще вже балакайте, пане арештант! — звернувся він до Кіна.
Той не послухався.
— Я зичу вам добра, — додав батько. Він казав правду.
Глядачі швидко втрачали цікавість. Заарештований сміявся надто довго. До його кумедної постати вони вже й так звикли. Комендантові було соромно; він майже дотяг до атестата зрілости, тож і піймався на кілька літературних фраз. Злодій завчив їх напам’ять, небезпечний авантурник! Але його на такі штучки не купиш. Забрав собі, бачте, в голову, що як наплете сім мішків гречаної вовни про вбивство, то йому забудуть про крадіжку й фальшиві папери. Досвідчена поліційна установа вже мала до діла й не з такими випадками. Яким же нахабою треба бути, щоб у такій ситуації сміятися! Скоро він знов заплаче, але вже не на жарт.
Мастак на добру пам’ять обмірковував усе, що набрехав злодій, щоб потім скористатися цим на допиті. Тут стоїть добрий десяток людей, а ніхто ж не запам’ятав жодного слова. Тепер усі розраховують на його пам’ять. Він гучно зітхнув. За його незамінні послуги йому анічогісінько не платять. Він робить більше, ніж усі вони вкупі. Жоден з них нічого не варт. Його коштом живе вся вартівня. Комендант покладається на нього. Весь тягар несе він. Усі йому заздрять. Так наче підвищення на службі вже в нього в кишені. Вони ж бо знають, чому його не підвищують. Ті, що нагорі, бояться його геніальности. Поки він за допомогою пальців систематизував усі заяви, які зробив цей правопорушник, гордий батько востаннє закликав Кіна розповідати далі. Констатувавши, що цьому чоловікові сказати більш нічого, він промовив: