Проте його план легше було скласти, ніж здійснити. Він спробував упасти; горб зачепився за коліна людей, які стояли довкола. Його обличчя вже помирало, криві ноги підітнулися, замість рота, що був надто малий, дух виходив носом, щосили склеплені очі, застиглі й згаслі, розплющилися, — всі ці приготування виявились передчасними. Через горб його план провалився. Фішерле чув, за що йому дорікають. Шкода сіромахи барона. Перлове намисто цього не варте. А отой жахливий переляк молодої баронеси. Тепер у жінки знівечене все життя, залишилася без чоловіка. Може, візьме собі нового. Присилувати її ніхто не присилує. Карликам дають двадцять років. Треба повернути смертну кару. Калік треба винищувати. Всі злочинці — каліки. Ні, всі каліки — злочинці. На вигляд такий собі дурник, безневинний сільський чупрун. Краще б ішов десь працювати. Навіщо ж виривати в людей із рота шматок хліба. Що він з тими перлами робитиме, каліка нещасний, та й отой жидівський ніс не завадило б укоротити. Фішерле був лютий, мов чорт, про перли ці люди розмовляли, як сліпі про кольори! Якби ж він те намисто тільки мав!
Цієї миті чужі коліна раптом розступилися, звільнивши його горба, і Фішерле нарешті впав на землю. Згаслими очима він з’ясував, що його облишили. Ще коли його обкладали лайкою, йому здалося, ніби налягати стали не так. Вигуки «Каліка!» лунали ще гучніше, але вже з боку церкви.
— Ось бачите, — докірливо промовив він, підводячись і поглядаючи на кількох останніх своїх прибічників, які ще стояли поруч.
— Той, кого шукають, — там!
Вони звернули свої погляди туди, куди показала його правиця, — на церкву; лівою рукою він блискавично обшукав три кишені, зневажливо викинув гребінця — більш нічого там не знайшлося — і накивав п’ятами.
Фішерле так ніколи й не довідався, кому мав завдячувати своїм чудесним порятунком. На звичному місці в товаристві решти на нього чекала Фішерка, і надокучило чекати тільки їй.
Бо чистильник узагалі не помітив, скільки часу нема шефа. Чистильник міг годинами стояти на двох ногах і стільки ж часу ні про що не думати. Він не вмів ні розважатися, ні нудитись. Усі люди завжди були йому чужі, тому що вони або зволікали, або поспішали. Його будила дружина, спроваджувала з дому дружина, зустрічала дружина. Вона була йому й за годинник, і за правильний час. Найліпше вона почувалася під чаркою, тому що тоді й решта людей часу не помічали.
«Сліпий», чекаючи, розважався по-королівському. Вчорашні щедрі чайові вступили йому в голову, сьогодні він сподівався на ще щедріші. А взагалі він вийде з фірми «Зіґфрід Фішер» і відкриє — стільки він невдовзі заробить — універсальну крамницю. Вона буде величезна, десь так на продавщиць дев’яносто. Добиратиме він їх сам. Легшої, ніж дев’яносто кілограмів, не візьме жодної. Він господар і бере, кого хоче. Він призначатиме найвищу платню й відіб’є у конкурентів найважчих продавщиць. Хоч би де така з’явилася, до неї відразу дійде правдива чутка: у крамниці «Йоган Важкер» платять краще. Власник, колишній сліпий, бачить усе й усіх наскрізь. Із кожною окремою обходиться як із рідною дружиною. Після цього така продавщиця плюне на всіх чоловіків і прийде до нього. В його універсальній крамниці буде все: губна помада, справжні гребінці, сіточки на волосся, чисті носові хустини, чоловічі капелюхи, корм для собак, темні окуляри, кишенькові дзеркальця — одне слово, чого душа забажає. Не буде лише ґудзиків. У вітринах висітимуть великі оголошення: «ҐУДЗИКІВ У ПРОДАЖУ НЕМА».
А крамар нишпорив по церкві, шукаючи наркотиків. Він нутром відчував, що вони десь поряд, і це навіювало на нього сон. Час від часу він знаходив той таємничий пакунок, але розумів, що це не наяву, отакий він був тямущий.
Всі троє чоловіків мовчали.
Тільки Фішерка висловлювала щодалі глибшу тривогу. З Фішерле, казала вона, щось сталося. Його все нема й нема, а він такий маленький. Адже слова свого він дотримує. Сказав, що прийде через п’ять хвилин. Сьогодні вранці газети писали про нещасливий випадок, вона тоді відразу подумала про нього. Зіткнулися два локомотиви. Один — на смерть, другого забрали тяжко покаліченим. Зараз вона піде вигляне. Якби він був не заборонив, вона й пішла б. Напали на Фішерле через те, що він великий начальник. Заробляє багацько грошей і всі носить при собі. Вона ж каже: він — це щось особливе. Його жінка нацькувала на нього ворогів, бо він її вже не любить. Вона для нього надто стара. Досить йому тільки розлучитись, і в «Небі» його захоче кожна. Перед церквою людей — аж чорно. Фішерле попав під колеса. Все ж таки вона піде вигляне. Решта нехай залишаються. Він так гарно лається. Його очей вона боїться. Як зиркне на неї, їй просто хочеться втекти, а втекти вона не може. Що ці троє собі думають, він-бо — шеф. Вони теж мають боятися. Лежить десь під колесами. Горба йому розчавили. Шахи в нього пропали. Фішерле шукає їх у «Терезианумі», тому що він — чемпіон світу. Того ж і хвилюється та лютує. Ще, чого доброго, занедужає в неї. Доведеться їй доглядати за ним. Вона подумала про це ще вранці. У газетах писали. Тепер він їх уже не читає. Ні, вона таки піде, таки піде.